24. Погоня на таксі

Місто вранці подарувало їм серпанок із диму та запах кави, але у тунелі панували лише рев двигуна та світло фар. Телекамера «Пульс TV» висіла у руках Марини, а Світлана на високих підборах, ніби модель із зйомок кримінального телесеріалу, вискакувала на проїжджу частину й махала рукою водієві таксі:

— ¡Alto! ¡Por favor! — кричала вона, але таксі прискорилося і влетіло в темряву.

— Супер-Панянко, — кепкував Литвиненко, що з’явився нізвідки з підмошки служби безпеки тунелю, — цей транспорт має ліцензію, і без офіційного ордера нам не зупинити його!

— Ліцензія чи ні, — усміхнулася Світлана, — а правда цим таксі не дістанеться далеко. Дамо автозаправці хвилину.

Марина не відводила камери від Eingang’у тунелю. Вони чули гуркіт мотору, що віддалявся, ніби злочинець із мішком доказів.

— Це було епічно! — захоплено вигукнула вона. — Але що нам тепер робити?

Світлана поправила шарф, дивлячись на годинник:

— Ми маємо дві опції: чекати в кінці тунелю або перевірити, чи зупинився він на автозаправці. Яка вам ближча?

Інспектор зробив позначку в своєму блокноті: «перший крок — GPS стеження». А Марина вже кидала запит у чат глядачів: «Де зазвичай зупиняється таксі о восьмій ранку?»

Контрасти драматичного екшену й порожньої вулиці створювали враження, що ця погоня — не просто преслідування, а жива іронічна сцена, де правда виходить із тунелю крізь рев двигуна.