21. Конфлікт із інспектором

Кабінет інспектора Литвиненка на вигляд нагадував малу фортецю: стіни вицвілі, шафа з папками стояла злегка відкритою, а на столі красувалася табличка «Службовий порядок понад усе». Марина Коваль, у своїй улюбленій шкіряній куртці і з камерою на плечі, підштовхнула випадкове весняне світло в обличчя інспектора, коли він, укомплектувавши обличчя гримасою суворої державної важливості, почав:

— Пані Коваль, я вимагаю негайно припинити ваші «розважальні розслідування»! Цей процес — не реаліті-шоу. Ми працюємо за протоколом!

Марина розкрила ноутбук, на якому в ефірі миготіли команди глядачів, а у чаті з’являлися сотні голосів: «Підтримуємо Марину!», «Дайте їй зняти правду!», «Де печиво?»

— Сергію, — лагідно, але вкрай перченим тоном промовила вона, — чи не надто ви любите спокій у дільниці, коли в місті прямо зараз тане крига цікавинок?

Інспектор вперився в екран, неначе сподіваючись знайти там пункт «Вимкнути репортажі».

— Ця «крига» може бути доказом, а не сюжетним ходом для лайків, — випалив він.

Тут поруч з’явилася Світлана Бурякова, її окуляри миготіли рефлексом від камер, а в голосі бринів легкий сарказм:

— Пан Сергію, якщо спокій у дільниці означає закривати очі на сліди, залишені крижаними підсказками, то, мабуть, краще його не любити. Бо істина — вона іноді крижаніша за будь-яку температуру в холодильнику.

Литвиненко зітхнув, схопивши свою ручку:

— Добре… але умови такі: ви припиняєте прямі включення, а Марина… ви працюєте за межами студії — у полі. У нас є протокол, є свідки.

— Протокол — це теж слова, — відрізала Світлана, — і лише слова можуть розбити нудьгу офіційної тиші.

Іронія розслідування полягала в тому, що поліція і телебачення в одну мить стали ворогами: першими — захищати порядок, другими — розвивати інтригу. А ховається істина там, де конфлікт перетворюється на співпрацю.