19. Повернення “Сома”

Вже ввечері в кабінеті Світлани задзвонив телефон — цього разу замість мобільного пришумів старовинний дисковий апарат, доставлений Маріною для ефекту ретро. Після двох гудків на столі з’явилася друга листівка від «Сома».

Шорох картону порушив тишу: на блідо-жовтому фоні скромно виразилися краплі червоної фарби, що нагадували іржу. Під ними каліграфічним шрифтом було написано:

«Там, де сталь холодіє»

Світлана уважно провела поглядом по краплях — вони розташовувалися навколо напису, як витончена рамка. Потім вона прочитала текст вголос:

— «Там, де сталь холодіє». Ага, — усміхнулася вона, — ми знаємо, що це означає «acero frío» з нашого шифру.

Анна, що сиділа поруч, зором вже складала карту: «сталь» — значить, металеві конструкції; «холодіє» — на замерзлому складі чи в холодильних камерах.

— Пам’ятаєш металеву вивіску «Минтай у смаку» на старому цеху? — спитала Світлана. — Там були сталеві балки та крижана волога, що стікала по стінах.

— Так! — підхопила Анна. — Туди ж ми й рушимо завтра.

— І не просто рушимо, — додала репетиторка з іронічною долею в голосі, — а влаштуємо перевірку «cumbre fría» — холодна вершина розслідування.

Вони розклали листівку на столі, поруч із попередніми. Кожен елемент — крапля іржі, цифра чи шифр — складався у велику мозаїку. Репетиторка пригорнула конверт і, мов учителька, що підсумовує урок, промовила:

— Новий рівень розкритий — завтра ми знайдемо місце, де холод і метал дарують нам останню підказку.