18. Шифр на дошці

Наступного ранку клас, у якому звичайно звучали голосні склади та тарабанка з граматичних правил, перетворився на справжню кімнату тайн. На дошці крейдою було намальовано велику рибу з трикутними лусками, а під нею красувався єдиний напис — «cola →». Стрілка вказувала праворуч, куди зазвичай ведуть до наступної вправи.

Світлана зайшла до кабінету повільно, наче літературознавиця, що вперше бачить рукопис Маркеса. Анна вже височіла на стільці, тримаючи телефон у руці.

— Ну що, — почала репетиторка з легкою усмішкою, — схоже, у нас новий кодекс.

Вона доторкнулась до дошки крейдою так, ніби вивчала фактуру тексту. Трикутні луски виглядали не просто як стилізовані луски, а як натяк на щось гостре, що можна знайти серед металевих стелажів із продукцією.

— «Cola» знову в наших руках, — продовжила вона. — Але раніше це був «хвіст» чи «черга». А тут — стрілка. Хтось символічно вказав, куди рухатися далі.

Анна уважно вивчала деталі:

— Можливо, це кут кімнати праворуч, під портретом засновника «Минтай у смаку»?

Світлана розгорнула свій записник та написала: «Шифр — ключ до сховища». Потім вона підійшла до правого кута та провела долонею вздовж стіни — там виявилась вузька ніша, захована за портфелем із підручниками.

— Ось він! — вигукнула вона. — Саме тут можна знайти щось на кшталт прихованої ячейки, де зберігали другий аркуш із листівки «Сома».

Анна витягнула зі стіни маленьку металеву коробочку. Усередині лежала складена вчетверо картка з новим малюнком: зображення металевої гільзи, вкритої іржею, й підпис «132 / acero frío».

— «132» нам уже знайоме, — усміхнулася Світлана. — А «acero frío» — «сталь холодна». Схоже, нас чекає приватний тур до місць, де холод та метал творять власні історії.

Так простий шифр на шкільній дошці перетворився на карту скарбів, де кожна луска риби надсилає нас туди, де мороз і сталь зустрічаються у злочинному танці.