7. Раптова смерть

Ранкове сонце залило вікна кабінету Світлани ніжним золотистим світлом, яке зазвичай асоціювалося з новими починками та свіжими аркушами граматичних вправ. Та саме цього ранку ніжність світла перетворилася на люту іронію долі: урок іспанської, який мав бути ще одним безтурботним заняттям, обернувся справжнім кошмаром.

Анна зайшла до кабінету першою, зручно вмостившися за столом у світлій сукні та виправивши зачіску. На задньому плані тихо бренчав Ґустав, який, очевидно, так і не вгамував свого інтересу до учорашніх кулінарних експериментів. Світлана відкрила підручник, але зазвичай спокійний звук аркушів затьмарився важким клацанням дверей: до кімнати ввійшов Максим Коваленко, шеф-кухар, який зазвичай приносив із собою аромати прянощів, а тепер смикав за собою відразу кілька великих поліетиленових пакетів.

— Вибачте, що вриваюся, — пробурмотів він, кидаючи пакети на підлогу. — Це залишки минулої ночі: привіз нову партію «Минтая» для аналізу. Здається, щось із нею не так…

Перед тим як Світлана встигла запитати, напруга в повітрі раптово змінилася: режекторний писк мобільного означав терміновий дзвінок інспектора. Репетиторка змовницьки кинула погляд на Анну, і в обох промайнула думка: «Чи варто знову вмикати «урок із криміналістики»?»

Через мить інспектор Литвиненко входить до кабінету, не чекаючи на «запрошення». Його обличчя було таким же серйозним, як і під час першого дзвінка, коли мова йшла про крижану підказку. Але сьогодні в очах читалася ще й тривога.

— Пане кулінар, — звернувся він до Максима, — ці пакети я знайшов відкритими на задньому дворі. Видно, хтось намагався щось туди заховати.

— Я привіз рис, — оправдовувався кухар, — думав, що риба на завтра…

Литвиненко кинув знервований погляд на один із пакетів і різко нахилився — всередині лежало не філе, а тіло Олександра Рибченка.

Світлана застигла з підручником у руці так само, як студентка, яку зловили на «списуванні». Її розум блискавично відкинув усі граматичні конструкції та зосередився на єдиному: «Як інтерпретувати цю моторошну вправу?»

Анна видихнула ледве чутно — і поправила окуляри. Літературні цитати Маркеса з уст доктора Рибка, які ще вчора ніби створювали атмосферу гротеску, тепер звучали як зловісний хор: «Смерть — це лише початок історії».

Інспектор обережно відсунув пакет, щоб не втратити сліди, і голосно звернувся до Світлани:

— Пані репетиторко, ваше завдання тепер — допомогти мені зрозуміти, що означають усі ті крижані фрази. Бо зрозуміти, хто скоїв це вбивство, можна лише, розшифрувавши те, що написано крижаною водою між рядків.

Світлана глянула на тіло магната, на застиглі краплі крові, що мерехтіли посеред холодильного асортименту, і в серці промайнула іскра іронії: «Гнітючий урок, але я ніколи не боялася труднощів. І сьогодні розв’яжу цю вправу найточніше.»

Поки Анна викликала «швидку» й оператора «Пульс TV», Світлана зробила крок назустріч таємниці, затягнувши рукав блузки так само, як учні стискують ручку перед непростим тестом.