Розділ 5. Як Аарон і Кейт розійшлися

Їхня остання зустріч відбулася біля озера. Там, де вони вперше познайомилися.

Осінь уже майже закінчилася. Дерева стояли майже голі, а холодний вітер розносив листя берегом.

Кейт прийшла першою. Аарон стояв біля автомобіля. Дівчина одразу зрозуміла, що він прийшов не просто поговорити.

— Ти вирішив?

— Так.

— Ти їдеш?

— Так.

Кейт кілька секунд мовчала.

— Коли?

— Завтра.

Вона подивилася на озеро.

— Ти міг сказати раніше.

— Я боявся.

— Чого?

— Що ти попросиш мене залишитися.

— А якби попросила?

Аарон гірко усміхнувся.

— Я б залишився.

Кейт похитала головою.

— Тоді добре, що я не попросила.

— Чому?

— Бо я не хочу бути причиною того, що ти відмовишся від своєї мрії.

Аарон дивився на неї мовчки.

— А якщо моя мрія — бути тут?

— Тоді ти сам маєш це вирішити.

Він зробив крок ближче.

— Кейт, я не хочу втрачати тебе.

— Я теж не хочу тебе втрачати.

— Тоді чому ми прощаємося?

Кейт витерла сльозу.

— Бо іноді любов — це не тільки залишитися. Іноді це дозволити іншій людині йти своїм шляхом.

Аарон опустив голову.

— Я думав, що все буде простіше.

— Я теж.

Він дістав із кишені маленьке мильне серце.

— У мене залишилося одне.

Кейт узяла його.

— Ти зробив його для мене?

— Так.

— Чому не подарував раніше?

— Не знав, коли буде правильний момент.

Кейт стиснула маленький подарунок у долоні.

— Тепер знаю я.

Вона подивилася на нього.

— Я хочу, щоб ти пам’ятав цей день не як день, коли ми розійшлися, а як день, коли ми побажали одне одному щастя.

Аарон кивнув.

— Я ніколи тебе не забуду.

— Не обіцяй неможливого.

— Тоді обіцяю інше. Я пам’ятатиму те хороше, що було між нами.

Кейт усміхнулася крізь сльози.

— Цього достатньо.

Вони ще довго стояли біля озера, не знаходячи слів. Потім настав час їхати. Аарон підійшов до автомобіля, але перед тим озирнувся. Кейт стояла біля води.

— Бувай, Кейт.

— Бувай, Аароне.

Він сів у машину. Двигун запрацював. Автомобіль повільно рушив дорогою. Кейт дивилася йому вслід, доки машина не зникла за поворотом. Потім вона опустила погляд на долоню. Маленьке мильне серце було холодним від осіннього повітря.

Вона усміхнулася.

— Деякі речі не потрібно тримати вічно, — тихо сказала вона. — Достатньо знати, що вони колись були справжніми.

Тим часом Аарон їхав уперед. Він не знав, що чекає на нього далі. Не знав, чи зустріне нових людей, чи знайде нове кохання, чи повернеться колись до цього озера. Але тепер він розумів одну просту річ: іноді люди приходять у наше життя не для того, щоб залишитися назавжди. Іноді вони приходять, щоб змінити наш напрямок.

Кейт стала для нього саме такою людиною. А маленьке мильне серце залишилося у неї — як простий символ складної історії, яка почалася біля озера, подарувала їм багато щасливих розмов і завершилася тихим прощанням.

Життя продовжувалося. А разом із ним продовжувалися і їхні окремі дороги.