Розділ 4. Життя невблаганне

Наступного дня вони гуляли старими вулицями неподалік заповідника.

Місто жило своїм звичайним життям: хтось поспішав на роботу, хтось ніс покупки, десь відчинялися двері магазинів.

Аарон раптом зупинився.

— Кейт, ти коли-небудь думала про те, як швидко все змінюється?

— Постійно.

— Ми можемо сьогодні мати один план, а завтра все може бути зовсім інакше.

— Так.

— Мене це трохи лякає.

Кейт подивилася на нього.

— Чому?

— Бо я нарешті знайшов те, що мені дороге.

— І боїшся це втратити?

Аарон не відповів одразу.

— Так.

Кейт усміхнулася сумно.

— Я теж боюся.

Вони продовжили йти.

— Але знаєш, що я зрозуміла? — сказала Кейт. — Ми не можемо зупинити життя.

— Навіть якщо дуже хочемо?

— Навіть тоді.

— Тоді що нам залишається?

— Жити його.

Аарон засміявся.

— Звучить просто.

— А я й не казала, що буде легко.

Вони сіли на лавку.

— Можливо, головне не в тому, щоб утримати кожну мить, — продовжила Кейт. — Можливо, важливо прожити її так, щоб потім не шкодувати.

Аарон подивився на неї.

— Ти завжди знаходиш правильні слова.

— Ні. Просто я багато думаю.

— Іноді занадто багато.

— Це говорить людина, яка може десять хвилин вибирати, який колір додати до картини.

— Це складний процес.

Кейт засміялася. Їм було добре разом.

Але саме цього вечора Аарон отримав повідомлення, яке змінило його плани. Йому запропонували роботу далеко від Англії. Це була можливість, про яку він давно мріяв. Проте вона означала відстань. Він не сказав Кейт одразу.

Наступні кілька днів Аарон ходив похмурий. Кейт помітила це, і запитала:

— Щось сталося?

— Ні.

— Аароне.

— Що?

— Я тебе знаю. Коли ти кажеш «нічого», у тебе зазвичай відбувається ціла катастрофа в голові.

Він зітхнув.

— Мені запропонували роботу.

— Де?

Аарон назвав місце. Кейт замовкла.

— Це далеко.

— Так.

— І ти хочеш поїхати?

— Я не знаю.

— Знаєш.

Аарон опустив погляд.

— Так. Хочу.

Кейт кивнула.

— Тоді тобі треба їхати.

— А як же ми?

Вона подивилася на нього.

— Ось цього я не знаю.