14

Вечір в лісі божественний. Але не в цьому. Тут не було щебету птахів, гробова тиша, яку лиш розбавляло радіо, що й досі постукувало.

Кляті експерименти. Вічно люди лізуть туди, куди не пролазить, самі знаєте що. А якщо не знаєте, то нічого. В сенсі, нічого не пролазить.

Я вже наслухався про це все. Отже, якщо цікаво, то слухайте. Сьогодні був черговий експеримент, який ні до чого не призвів, крім протесту західних країн, чи щось таке. Бо ця антена добряче ефір поламала. Радіозвʼязок, телебачення, одним словом нашкоднічали так нашкоднічали.

За цей монотонний стук, американці назвали цю антену (мабуть) «руський дятел». До речі дійсно дуже схоже на дятла. Але то не головне. Головне те, що сьогодні тест завалили й почали переналаштовувати систему. А там є клапоть роботи. Це ж вам не радіоприймач маленький. Тут цілий комплекс.

На скільки мені відомо, то тут пʼять поверхів вниз. Не поганий такий бункер. До речі після аварії на ЧАЕС його чомусь затопили. Не питайте для чого. Тут нині цього не сталося. Ще не сталося. Як не підводить пам'ять, то ще років зо два «Дуга» працюватиме. Чи удаватиме, що працює. Якось так.Тисяча військових будуть тут служить. Добре, то таки інша історія.

А в цій ось що. Саме двадцять шостого квітня саме о першій годині. Рівно о першій, ЗГРЛС (загоризонтну радіолокаційну станцію) знову запустять з новими параметрами. Чим це обернеться самі вже знаєте, а от як...

Якщо чесно, то я й сам не все геть зрозумів, але отой стук вилізе в потрібному місці. Трохи забʼє памороки персоналу і саме головне якраз о 1:23 увійде у повний резонанс і просто... Просто реактор збожеволіє. Тим більше він до того й так був, як кажуть атомщики: „отруєний”.

Ще скажу поталанило, що лише один. І що тільки в Чорнобилі. Потенціал у «Дуги» ого-го! Може навіть придумали її якраз щоб зіпсувати боєголовки, тодішнього головного ворога. Хоча ні, то я вже певно фантазію аж занадто відпустив. Хоча Земля так і не повідомила навіщо цей комплекс взагалі був. А офіційній версії не завжди треба довіряти, особливо коли йде мова про такий секретний обʼєкт.

Тож поволі вечір поступився місцем ночі. Радіоприймач клацнув кілька разів, між якими я почув: „Пора”. 

— Пора. – сказав я Василю. 

— Добре пішли, кудою будемо пробиратися? 

— Он там має бути прохід. 

— Надіюся не через огорожу? Бо там колючка...

— Побачимо...

Через колючку лізти не довелося, хвала богам, чи Землі, чи землі, що осунулася. Загалом під забором, таким добротним бетонним забором, була дірка, навіть точніше щілина, крізь яку можна було пролізти. Що ми й зробили. Територія охоронялася, ще й як. Але я був проінструктований щодо маршруту, а Василь був військовим. Не розвідник, але все одно.

Ось і показався люк. Мотузок в нас не було, та й біс з ними. Ми тихенько відсунули люк і швидко стрибнули в прохід. Високо звісно, боляче, але що зробиш. Ноги руки цілі й то добре. Зробив звичну маніпуляцію. Все повторилося. Нам відкрився коридор в кінці якого двері. Ось і моя кімнатка. Моя, а що. Я тут вже частіше, як дома буваю.

— Що ж привіт, Земля! – а у відповідь тиша, ну хоч код на моніторі бігає, і то добре. 

— Мені теж привітатися, – ледь не пошепки мовив Василь. 

— Та ні, можеш відпочити трохи. Щось Земля сьогодні мовчить. 

— Навідпочивався вже. Добре, шамань, шаман.

Мене двічі просити не треба, тож „творець” почав творити, а точніше витворяти. «Дугу» потрібно знищити. А ламати не будувати. Ото зараз їм весело. Їм це тим, хто обслуговує комплекс. Бо ж почав я з вигорівших кабелів, а з ними й електроніки. Прямо уявляю, феєрверк який там. На жаль тільки уявляю, бо в мене тут лише код. Потім добрався і до антени. У звіті напишуть: „Некачественные материалы”. Ну що вже зробиш, не витримала конструкція. Ні, не подумайте, що прямо впало все. Просто трохи повідпадало рефлекторів, опори розʼїхалися. Хай потім демонтують самі. Ще я демонтажем не займався. Моє діло маленьке – поламати!