Поїзд під'їхав до перону. Сонні люди снували туди-сюди. А що ви хотіли ранок, на те і ранок. Всі сонні, хто заклопотаний, хто відверто нудьгує. Поряд пройшов працівник, ну отой, що вічно з молоточком. Тук-тук, і йде далі. Можна подумати, що йому нема чого робити, і він так розважається. Але насправді від того тук-тук залежить безпека руху.
Ой і навіть не питайте, звідки я це все знаю. Консоль дає відповіді ліпше від гуглу. Хоча останній теж нівроку, може направити на вікіпедію.
«Поїзд сполученням Київ......відправляється з другої колії...», – пролунало з динаміків. Як їм це вдається? Скрізь цей голос ніби однаковий. І скрізь все розібрати не реально. Окремі слова. Добре, якщо вгадав по змісту, що це саме твій поїзд. Чи спеціально підбирають працівниць?.. Хтозна.
Пройшовши крізь напівсонне царство вокзалу, направився в напрямку додому. Ледь не хором почали свою пісню таксисти. Хто, хто, а ці добродії точно не спали. Чи то каву тонами пили, чи то жайворонки отакі. Ледь відкараскався від них.
П'ятнадцять хвилин не спішної ходьби і я дома. Що дивно, не видно бабусь. Невже ще сплять. А як же охорона периметру від не зрозумілих типів, незрозумілої наружності... Не порядок. Це вперше я їх не застав на «посту». Мабуть, зазвичай я пізніше тут прохожу.
Відвідавши ванну кімнату і привівши себе в порядок, відправився до ліжка. А що ще робити, коли надворі лише світає, а перед цим, ти не мав хорошого сну.
Сон без сновидінь. Хороший сон, але вже надто короткий. Кохана вирішила порадувати мене тим, що прокинулася. Хоча чи тільки. Говорила вона аж надто бадьоро.
— Альо... Ще спишь? Чась покидатися...
— Бу... Бу... Бу... — єдине що виразно міг сказати я.
— Отак завжди, я його люблю, а він мені БУ...
— Ну не починай, сплю я ще...
— Ну ти ж і соня... – і як їй пояснити... Так, точно, ніяк.
— Давай, я трохи відпочину, а потім зустрінемось...
— Пізно, – перебила вона мене. – Я вже тут, відчиняй, – і в трубці пролунали короткі гудки, а кімната наповнилася співом соловейка(?), дзвінка, одним словом.
Я прямо почав пригадувати кучу анекдотів, щоправда, там навпаки чоловік повертався з відрядження, а жінка ховала коханця. Коханки до речі не було. Хіба Земля... Хоча в нас з нею зовсім інші відносини. Цікаві по своєму...
Впустив кохану. Ех Наталі, всі печалі забєрі... Таки не дала вона мені відпочити, і це при тому, що мене не було всього кілька днів. Цікаво, чи надовго в неї вистачить цього запалу. Чи немов в тих смішних історіях, то голова болить, то в боці, то втомилася. Поживемо – побачимо. А нині. Нині все чудово. Лише не вистачає диму. Добре, переживу якось.
А так, як отрути димової немає, то чайник уже не плиті, а чашки чекають окропу. Будемо споживати розчинну. Шкода тільки, що не взяв хоча б булочок. А в холодильнику... Мишу вже зняли її товариші. Поки холостяк, як хочу так і живу.