Миколкин лист

Чарівний сон

Через два дні Новий рік. Ялинка сяє прекрасними барвистими вогниками, а ще по всьому дому мама з двома доньками розвішала гірлянди. Всі очікували на свято. Але, Микола, так і не написав листа Санті. Він все не міг придумати, чого хоче. У нього велика сім’я: мама, тато, як ви здогадались, дві сестрички та брат, який уже навчався в університеті. Микола бачить його лише на свята. Отже, коли всі зібрались вечеряти, мама запитала:

- Ну що, ти вже знаєш, який подарунок замовиш у Санти на Новий рік?

- Ні…- сумно відповів Микола.

- Ну то коли ляжеш спати, тобі насниться те, про що ти мрієш.

Микола і подумати не міг, що подарунок може наснитись. Тому швидко повечерявши, він помчав у ванну чистити зуби. В його уяві крутилося багато різноманітних подарунків, але який же з них насниться? Це було загадкою.

Вмостившись у ліжко, хлопчик замріяно думав:

- Хочу велосипед… хочу ролики… і Санту побачити, і цукерки…

Непомітно для себе він заснув.

І наснилася йому справжня пригода.

Зимовий вечір в Лапландії видався дуже сніжним: навколо будинку, в якому жив Санта Клаус (а це було зрозуміло з надпису на скринці для листів «Пошта Санти Клауса»), гуляла справжня метелиця. Микола спочатку не розумів, чи він спить, чи справді опинився в самій Лапландії. Він стояв на порозі великого будинку з написом на дверях: «Обережно! Під ногами можуть бути ельфи», а під ним хтось дописав: «І кіт». Хлопчик постукав і двері самі відчинилися. Санта якраз читав листи дітей, а їх побажання передавав телефоном ельфам. Його голос розносився по будинку ехом, і здавалось, що через це дах будинку от-от здійметься вверх. Але він міцно тримався стін. Микола зайшов у будинок і побачив красиво прикрашені стіни, на дверях, які тільки були в домі, висіли різдвяні віночки. Ступивши крок, хлопчик почув, як вхідні двері зачинились.

- Привіт, дитино, ти тут вперше? – промурктів чийсь голос.

Малюк обернувся і побачив чорного з білими лапами та зеленими очима, кота, який сидів в кріслі біля каміну, читаючи газету в кумедних круглих окулярах, він не відводячи погляд від газети, кіт продовжив говорити:

- Чому мовчиш, мене боїшся?

- Ні…- не сміливо відповів хлопчик. – Просто вперше бачу такого кота.

Кіт в цю ж мить відірвався від читання, став на лапи перед самим обличчям хлопчика і образливо сказав:

- А це вже не ввічливо! Я кіт самого Санти! І якщо захочу ти малий бешкетник, залишишся без подарунку! Зрозумів?

- Вибач… те… пане кіт… - ніяково відповів Микола.

Кіт побачив, що хлопчикові очі ледь стримують, він став на 4 лапи і помчав у іншу кімнату з дверима, які, здавалося, були зроблені саме під чотирилапого друга. За мить він з’явився стоячи уже на задніх лапах, тримаючи чашку какао.

- Вибач, мммуррр, я давно не бачив тут дітей, востаннє це було ледь не 100 років тому! Ось смачне мур-нявкао! Сідай біля каміну, погрійся, я розкажу все, що тебе цікавить.

- 100 років, ого. – промовив Микола, а сам подумав: «Це ж скільки цьому коту років?»

Сівши у котяче зручне крісло, в яке хлопчик ледь вмістився, він взяв какао, яке пахло корицею і ваніллю. Кіт сів поруч на килимку і почав говорити:

- Якщо чесно, я не люблю гостей у нашому домі. Остання гостя ледь не викрала мене додому! А я не просто кіт, я чарівний. Це тут у мене 999 життів, а у вас лише 9. Але якщо ти обіцяєш, на що я надіюсь, нічого в будинку не чіпати, я проведу тобі незабутню екскурсію! До речі, моє ім’я Мелоу, а тебе як звати?

- Микола.

- Дуже приємно. Якщо будуть запитання, кивни, я з радістю відповім. Отже, зараз ти знаходишся в самому серці Лапландії. Цей будинок тут не єдиний, але найбільший. У нас лише 5 кімнат: ця, моя, кухня, спальня Санти ну і, звичайно, майстерня подарунків. Але майстерня зростом з ельфа, адже, як я раніше говорив, тут була дитина і ми всі вирішили, для безпеки її зменшити. Всі листи отримує Санта. Він їх читає з місіс Клаус і вони вирішують, чи дарувати подарунок чи залишити іншій дитині. Як ти розумієш подарунків у нас ніколи не залишається, лише листи, які Санта залишає у своїй чарівній скринці. Найцікавіше те, що в новорічну ніч він з неймовірною швидкістю і допомогою ельфів, роздає абсолютно всі подарунки. Ти думаєш, а нащо Санті кіт? Так от, я, коли у вас літо, перевіряю, чи всі подарунки, які складаються з деталей, справні. Якщо щось ламається, я кличу ельфів і вони займаються безпосередньо ремонтом. Але я не дуже люблю дітей, адже є такі, що наші подарунки просто ламають і викидають на смітник. І я дуже сумую за кожним таким подарунком. Таких дітей я заношу в чорний блокнот. Ми від них листи не приймаємо. Шкода витрачати магію на невдячних дітей.

- Ого! – вигукнув Микола, допиваючи мур-нявкао. – А ти маєш друзів?

- Звичайно! В інших будинках живуть ельфи. І в кожного ельфа живуть чарівні тварини – єноти, білки, лисиці, хом’яки і навіть пташки! Я з усіма дружу. Ми навіть збираємось разом, коли є вільний час. Але зараз не про те. Я хочу провести тобі екскурсію і познайомити з Сантою. У нас є трохи менше ніж три години. Тому закутуйся в плед і гайда!

Микола хотів ще задати цілу купу запитань, але цікавість переважала. І якщо залишаться запитання, він подумав, що зможе їх поставити вкінці екскурсії.

- Ось це моя кімната!

Кіт відкрив двері у маленьку затишну кімнату: в ній було одне кругле вікно, на якому розміщувалися 2 пледи червоного і бузкового кольорів, між ними лежала сіра подушка з надписом «Мелоу»; на стінах і стелі, які були бездоганного персикового кольору, наче танцювали різнобарвні олені та подарункові коробки; біля вікна стояв котячий лежак, а навпроти – плетений кошик з котячими іграшками; підлога, встелена шерстю, переливалась на світлі невеликої лампи, яка звисала прямо з стелі і майже торкалась підлоги. Кіт, за дверима, відкрив шухляду і взяв з неї теплий зимовий светр.

- Це мій подарунок тобі! Одягай і ми підемо до ельфів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше