Глава 2

Глава 2

Пройшло майже півроку з тієї миті як Миколу відвезли на місце відробітку рабського боргу - перший час чоловік звикав до нашийника, до думок про те, що додому він вже не повернеться при самих кращих розкладах, ну і іншим невеселим думам. Стосовно роботи і нових знань, що вливалися в нього через місцевий диво-винахід під назвою нейромережа: принципи роботи з устаткуванням птахокомплексу, агрегатів землеобробки легко і швидко лягали на старі знання схожої техніки із Землі. Ще у себе в Україні фермер забув, що значить обробляти землю лопатою і вигрібати гній вилами - механізація і автоматизація і у нього на власній фермі була на рівні. Системи спіральних кормових шнеків, ніпельні системи водопостачання, клімат-контролери - тут все було схоже, але виглядало витонченіше, а працювало надійніше. Усі бази четвертого рангу (а вище йому не світило по індексу КІ) чоловік освоїв досить швидко, а практику напрацьовував по ходу навчання вже на реальному об'єкті - та і наявність на господарстві ще однієї місцевої пам'ятки - простого штучного мозку (ШМ), що займався майже усіма питаннями функціонування комплексу, серйозно полегшувало життя переселенцеві. В результаті усього вище переліченого, опісля півроку він тут починав маятися від неробства і нудьги: ламалося щось рідко, усі його обов'язки, в основному зводилися до нагляду за діями ШМ.

Доречно зауважити, виріб виявився вузькоспеціалізований і тупуватий - зі своїм фіктивним начальником в особі Миколи воно могло говорити тільки на сільгосптеми і питання по обслуговуванню техніки. Ну, якщо не рахувати питання постачань і збуту - загалом, Коля відверто нудьгував - а якщо взяти до уваги той факт, що комплекс знаходився на острові, і вибратися за бажання звідси було тупо ні на чому (та і чоловікові це заборонялося контрактом), то Микола з жахом уявляв собі своє майбутнє через тих самих двадцять п'ять років - в таких умовах, без спілкування з собі подібними, можна і розучитися говорити, не кажучи вже про стан психіки. Рятувала лише інфомережа - місцевий аналог земного інтернету, де чоловік проводив величезну кількість свого вільного часу, вивчаючи імперію, куди потрапив, Співдружність і все з ними пов'язане. Так одного разу він наштовхнувся на згадки про деякий протекторат Рушкостан, що займав неабияку кількість території в директораті Корит - ще одна держава, що входить в Співдружність. Чим більше Микола дізнавався про цю загадкову і дивну територію, де жила народність рушики, тим більше здивування виникало в його голові - протекторат, його населення, керівництво, системи духовних скріп і цінностей і навіть розмовна мова сильно йому нагадували східного сусіда його рідної України, з якою його розлучили навіки сірі рабовласники.

Навіть основна мова там називалася дуже схоже - рушська, а, приміром, столиця усього цього протекторату називалася Масквабад! Та і деякі міста наводили на роздуми: Йобург, Прибережні балії, де збирали низькоякісну за мірками Співдружності техніку з емблемою коня «Камасс» - в основному, все йшло з міткою «для внутрішнього користування», адже такий рівень якості зовсім не котирувався серед нормальних держав. Мухосранск, де «передові» жителі цього містечка, в якому розташовувалася військово-морська база, тупо втопили днями унікальний плавучий док - про це буде далі. Чи наприклад містечко з назвою Кришталевий гусак - майже звучало як на рідному українському - Микола поцікавився заради приколу, що це за територія. Виявилось, що окрім загадкової назви, цікавого там немає нічого - невеликий заводик, який вже багато віків робив національний посуд рушиків - «грановану склянку», з якої населення протекторату щодня хлистало свій високоградусний напій-нектар вадяра. На те щоб випускати витончені кришталеві товари, як це роблять в інших державах, у рушиків як завжди бракувало розуму і прямих рук. Сан-Підорбург, трохи мову не зламав фермер, намагаючись вимовити це слово, воно якось зовсім не в'язалося з іншими назвами міст Рушкостана. Виявилось, що місто будували у давнину наймані інженери із Співдружності, тому і назва у нього така нормальна - а по суті, чергова мерзла діра з множиною мостів.

Особливо його притягнуло поселення з дивною назвою чи то Гольята, чи то Тольята - рушики вважали це містечко символом своєї автомобільної промисловості, хоча за мірками Співдружності тут клепали застарілу морально ще століття тому техніку другого покоління. Здавалося б: імпортні конвеєри, імпортні ручні електроінструменти, імпортні комплектуючі, та навіть імпортні викрутки і молотки - ніяких перешкод, щоб зробити нормальний товар. Але ні - самі рушики називали продукцію цього підприємства не інакше як «тазіки», а вже усі інші давали однозначну оцінку – СГ (для необізнаних  - сумовите гівно). Відзначалася загальна картина внутрішньої моральної неповноцінності і почуття неповноцінності в цілому: свої вироби рушики стали називати на іноземній мові, оскільки на своїй, очевидно соромно - наприклад одна з останніх моделей цього, вибачте на слові, гіганта автопромисловості, мала ім'я Lada XRay. Микола подумав, що найімовірніше, убоге на мозок керівництво заводу подумало, що якщо назвати своє дітище на іноземній мові, то воно автоматично стане відмінним експортним товаром. Ага, вже - по суті, недалекі рушики узяли старий корпус від забугорного Sandero і представили його як свою розробку. Країна злодіїв, що тут сказати - пішли на крайні заходи, щоб хоч якось виправдати своє існування - вкрали чужі ідеї, оскільки своїх немає унаслідок слабкого функціонування сірої речовини із-за постійних прийомів алкогольних речовин, і трохи підфарбувавши з фасаду, видали за свій продукт. Що тут сказати - тупе дно!

Чи ось Сратов - з чуток, що наполегливо повзають в мережі, половина жителів цього самого Сратова, як і усього Рушкостана втім,  не знала, що таке гаряча вода з крану, а інша половина взагалі була не знайома з поняттям комунальні зручності - звідси і таке двозначне гучне найменування поселення. Поняття убиральні тут твердо асоціювалося із смердючою халупою у дворі, що носила горду назву сортир на одне очко, стандартний. Багато жителів Співдружності шокували іноді питання рушиків, які приїжджали в цивілізовані світи туристами.