Початок

–Він прочитав листа. 

–Якого листа?

– Якого-якого... Передріздвяного. Листа святому Миколаю від маленької дівчинки. 

– І що, тільки тому його і назвали Миколою?

– Ну, він же на нього відповів. Та і насправді, Миколою він був зі самого початку.

–Ну ок, а Степанович він чого?

– Степановичем він став пізніше... Лади, тримай свою різдвяну історію. 

Було це, знач, далекого 2019 го. Кінець війни, відміна інституту президентства, нарешті справжні реформи, колишні корупціонери ледве не стройовим кроком ходять, аби не здатися підозрілими. Короч, загальна ейфорія. Адекватних і не замазаних людей тоді бракувало і мене призначили помічником податкового інспектора. Робота, звісно, не вельми престижна, особливо після попередників, але хтось мусив робити і її. Ми всіма силами намагались зламати старі стереотипи і мушу зауважити, що нам це непогано вдавалось. 

Так от. Якогось грудневого вечора, майже через рік роботи, коли, здавалося, вся корупція вичищена, а податками люди засипають державу так, що деякі дєятєлі певне би собі зуби згризли, якби побачили. І от, переглядаючи якось витрати мого інспектора, я помічаю дивні перекази грошей. Реально дивні. Ну от нахіба холостому гетеросексуальному мужику замовляти двометрового рожевого єдинорога? Пам'ятаю, подумав тоді, що ок, фетиші різні бувають, то не моя справа, але вкупі зі 60 кг живого оселедця це якось дивно. Ну не їдять м'які рожеві єдинороги свіжу рибу. А коли знайшов оплату рахунку на будівництво 65-метрового басейну подумав що все, приплив інспектор. Крутить схеми та ще й не гребує предметом заробітку. Покликав я тоді нашого СБшника і кажу: знач так, треба розібратися чиї то такі екстравагантні смаки задовольняє мій шеф і за чиї гроші. 

Стали ми розбиратися, а кінці не сходяться. Отримувачі абсолютно не пов'язані між собою. Гроші теж ніби нізвідки беруться. Замовлення то державні, але з якого джерела поступають – годі розібратися. Рахунок теж якийсь дивний. Та і різниці між отриманим та витраченим немає. Враження таке, що це якась державна програма під кодовою назвою "Робін гуд". І робінгудом тут виступає мій шеф. 

Короч, нічого толкового ми не накопали, але закон є закон, презумція винуватості після останньої революції нікуди не ділася і брати за одне місце людину доведеться. 

– І шо вияснили? 

– Та шо ми могли вияснити? Як написали про це в одному ЗМІ: за результатами всіх тестів та перевірок Коваль Сергій Анатолійович виявився абсолютно чесною людиною. Більше того. Він навіть не підозрював, що його особу хтось використовує в своїх оборудках. І відтак, справа почала набирати серйозних обертів. Ще би! Уяви собі, після тої кількості крові, поламаних життів, конфіскованих статків і надлюдських зусиль по знищенню корупції, раптом виявляється, що хтось користає держапарат як собі схоче і вичислити його вельми проблематично. Тут хто хочеш державну зраду запідозрить.

Практично у всіх вигодоотримувачів дохід був, скажімо, сильно нижче середнього і у всіх сім'ях були діти. Оскільки оплачувалось це все не з грошей платників податків, то подарунки їм залишили, звісно. Але важливо було вияснити хто це робінгудить, використовуючи державну службу. Отже, при спілкуванні ні до чого нового не дійшли. Тоді Оксана, одна з агенток, вирішила поспілкуватись з дітьми. 

Вияснилось, що всі писали листи Миколаю і він їм відповідав. Розковбасивши з дозволу батьків дитячі компи, агенти виявили, що Миколаєм був звичайнісінький чат-бот податкової – "Микола". При спробі проведення звірки чатів, хтось почав швиденько терти тексти прямо на наших серверах. Довго не думаючи, СБшники вирішили розколупати "Миколу" до біта, а потім вже методично пропісочити всі логи, до яких він мав відношення. Але як виявилось, це не так просто було зробити. Він стирався і бекапився по всьому податковому ентранету шо той вірус.

Не маючи змоги зробити щось швидко, звернулись до його розробника, Степана Задаваки. Хм, прізвище його описувало дуже добре. Вічно намагався вчити інших робити їх роботу. Але попри це, він був ентузіастом і непоганим спецом. Ха! Та тільки через його фанатизм і стало можливо розплутати звідки ноги ростуть в цієї проблеми. Хоч саме він і призвів до цього бардаку.

Коли відкрилося, що цей Тоні Старк доморощений не просто вдосконалив нашого чат-бота, а створив на його базі нейромережу з незалежним типом навчання, він ледве в штани не наклав. Ще й апаратну базу нашу для того використовував. А коли стало зрозуміло, що "Микола" приховував від нього інформацію і наразі фактично неконтрольований, то остаточно впав у паніку а потім відрубався. Відкачували. Правда, Спец вміє з такими говорити і розговорювати.

– Який спец?..Шо, той самий?!?! 

– Ага )) Той самий. Павло Лук'янів. Герой запорізької кампанії. Він же на той момент і був голоою нашої філії податкового СБ. Після розмови з ним не те що всякі там айтішники, а ворожі офіцери дивилися на нього відданим поглядом і виконували любе бажання. Тож до співпраці Степана змушувати не довелося. 

Перше, що він зробив, це перелопатив всі альфа, бета версії та бекапи Миколи, всі логи розмов, що збереглися і таки знайшов саму першу дитину, яка звернулася до нього як до святого Миколая. Це була восьмирічна дівчинка Устинка. Саме вона серед дітей спілкувалася з ним найдовше. І саме вона відкрила, що є "справжній" Миколай, що виконує бажання. Правда, як тільки ми взялися читати переписку, то систему Степана крякнув якийсь вірус і все знищив. Звісно, потім все відновили з Устинчиного компа, але на той момент це стало несподіванкою.

Оскільки підозрюваних не було і всі факти були за це, то погодили, що атакував сам Микола. І саме цей момент прийнято вважати моментом визнання людиною існування повноцінного штучного інтелекту. Пам'ятаю, Спец тоді сказав до Степана щось типу: "Вітаю, ти став татом. І синочок у тебе видався вредний. Майно платників податків он нищить. Непорядок, аднака." Степан знову зблід і пробував шось лопотати про те, що він його прижучить і покаже де раки зимують, але Спец положив йому руку на плече і той замовк. Рука в нього важка.