Микола

Микола й черга

Біля автобуса стояла довга черга, чекаючи, поки водій відкриє двері. Автобус перевозив людей з дач до міста Дніпра (тодішнього Дніпропетровська). Оскільки власник автобусів захопив собі цей маршрут, пасажири стали абсолютно безправними й підвладними не те, що власнику, але навіть його водіям. Водії придумували правила, які їм заманеться, й до того ж хоч щотижня нові. Дачники зі своїми відрами, кошиками, рюкзаками, мішками й торбами, що були наповнені фруктами й городиною, втомлені й знервовані стояли довгою колоною, яка починалася від зачинених дверей автобуса й простягалася наскільки вистачало людей. Стояли під палючими проміннями серпневого сонця. Поруч зовсім близько була густа тінь під старими деревами. Тінь була така близька й разом із тим недосяжна. Недосяжна тому, що ніхто не наважувався покинути чергу, щоб не втратити зайняте місце. Серед тих, хто підходив і стояв позад, була безліч охочий зайняти місця передніх, тому, як на скрутках дроту з великим електричним струмом час від часу з тріском виникають снопи синьо-білих іскор, так у черзі виникали сварки між тими, хто захищав зайняті місця, й тими, хто намагався їх будь-яким чином перехопити. Водій, якого все це не обходило, спочивав у тіні дерев.

І тут з двома величезними відрами помідорів з'явився Микола. Так-так, той самий Микола, що нацькував легковірних бібліотекарок на їх начальника, і той самий Микола, що незаслужено отримав цукерку вслід за боксером, який свою цукерку на відміну від Миколи заслужив. Отож Микола неквапно й задумливо наблизився до черги. Підійшов до задніх і байдужим знудженим голосом кинув ... так, ні до кого:

- Тю! А чого ви всі на передні двері стоїте? Водій сказав, що задні теж відкриє.

- Не може бути. Всі водії на посадку відкривають тільки передні двері, щоб одразу брати плату. – резонно заперечив хтось із черги.

- Якщо всі з оцим своїм добром: відрами, мішками, рюкзаками, – посунуть через передні двері, виникне затор і давка. А так через обидві двері всі нормально зайдуть, а Пріська потім пройде й збере гроші. – Знехотя відповів Микола й пішов далі до голови черги.

Пріська була якоюсь родичкою водія чи його подружкою. Біс їх знає! І хоч завжди відбувалося, саме так, як змалював Микола в першій картині, тобто: всі перлися з речами в одні двері, а у вузькому проході між сидіннями виникали затори й сварки, – хоч всі ж, начебто, знали, що водіям було до того абсолютно байдуже, мовляв: лохи-пасажири самі врешті-решт розберуться, – але віра радянських людей у турботу й справедливість, що спускається до них згори, тобто не з небес, а від тих, хто на землі мав над ними гору, – ця віра була такою непорушною, що задня половина черги повірила другій картині, що намалював їм підступний провокатор Микола, а повіривши, заколивалася, розсипалась і кинулася до задніх дверей, де стихійно утворила ще одну чергу. Декілька осіб декілька разів метнулися туди-сюди, не визначившись, де краще, але врешті решт і вони зупинились. Відбулося так, як відбувається з магазинною чергою до каси, коли від сусідньої закритої до того каси раптом лунає: "каса номер шість відкрита, підходьте". Так та не так! У випадку з касами передній частині черги однаковісінько, що робить задня: переходить вона до шостої каси чи залишається тут позаду них. Зовсім інша справа у випадку з автобусом. Ті, що першими потрапляють до нього, неважливо через які двері, займають найкращі місця в холодку й біля проходу, розмістивши поруч із собою свої речі; ті, що йдуть слідом за ними, займають інші хоч якісь місця для сидіння. Всім іншим, що увірвуться до автобуса, залишаться "стоячі" місця. А вже самі останні невдахи можуть взагалі не потрапити до автобуса. Уявляєте ситуацію? Той, хто стояв у задній половині черги, міг тепер, увірвавшись через задні двері, зайняти кращі або просто місця перед тими, хто стояв у черзі на передні двері попереду них. Думаю, що уявляєте! Якщо й не всі, то багато хто з читачів уявляє. Отож передня половина черги теж схвилювалася, не розуміючи, що відбувається, але передчуваючи неладне. Проте вони не довго були в невіданні, бо Микола був уже біля них і своїм байдужим голосом з відстороненим виразом обличчя вчасно повідомив, що водій вирішив запускати їх на обидві двері.

-  Це неправильно. – провадив далі Микола. – Ви тут першими прийшли, понад годину пеклися на сонці, а ті, хто прийшов за вами, тепер можуть першими сісти.

Передня частина, втративши пильність в охороні своїх дорогоцінних місць, повернулася у бік задніх, які тепер теж стали передніми, й між ними виникла жорстка суперечка, що загрожувала перейти в штурханину або навіть бійку. Тим часом водій, що лежав під деревами, встав, потягнувся, позіхаючи, й ніким не помічений рушив до автобуса. Черги були так захоплені сваркою, що навіть одразу не помітили, як відкрилися передні двері. Як завжди. Тільки передні, а не задні, що й так мало  бути зрозуміло розважливим людям. Що ж поробиш! На лихо таких не знайшлося, а якби вони й знайшлися, то хто б їм повірив! Адже те, що розповів Микола, приваблювало тим, що розв'язувало проблеми тут і негайно. Принаймні, для задньої половини черги.
За декілька секунд вартові передньої черги помітили все-таки відчинені двері й кинулися до салону. Якби вони могли щось бачити окрім жаданих крісел, вони б, без сумніву, помітили Миколу, що розсівся на одному з найкращих місць поруч зі своїми відрами й, нудьгуючи, дивився у вікно в протилежний від галасливої черги бік. Отих декількох секунд йому якраз і вистачило, щоб першим потрапити до автобуса.
Шукачі щастя із задньої черги, зрозумівши, що щастя, якщо й буде, то не цього разу, теж кинулися до передніх дверей, вдруге ламаючи свою чергу. Виникла тиснява й штовханина. За взаємними образами, за гнівом і підвищеним тиском ну хто б тут згадав про Миколу!



#3920 в Різне
#975 в Гумор

У тексті є: смішні історії

Відредаговано: 09.10.2019

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше