Боксер і Микола

Одразу, щоб не було непорозумінь, поясню: боксер – це пес відповідної породи, а Микола – це той самий Микола з оповідання "Микола й бібліотекарки", який нацькував бібліотекарок на начальника їхнього відділу.

Ця маленька ледь помітна історія трапилась на дачі. Я переносив з ділянки одного мого знайомого стовбури й великі гілляки, які той спиляв, омолоджуючи сад. Йому вони були зайві, а мені були потрібні дрова. Кожного разу, як я проходив мимо одного подвір'я, звідти виходив пес-боксер, ішов за мною, рикав, наближався до моїх ніг, всім своїм виглядом показуючи, що зовсім не від того, аби мене вкусити. Приходилося зупинятися й замахуватися на нього своєю ношею. Пес, проте, вибрав безпрограшну тактику. Поки я махав на нього гіллякою він відходив назад, а коли я знову завдавав її собі на плече та йшов далі, підступний пес починав все з початку. Нарешті я вирішив, що краще мені з ним помиритися. Я зупинився й звернувся до нього з наступною промовою:

- Слухай, друже, ну навіщо нам сваритися? У мене є краща пропозиція. Ходімо на мою ділянку. Там у мене є смачні цукерки і я тебе охоче пригощу.

На диво, боксер зрозумів все, що я йому сказав. Він перестав рикати й не тільки спокійно супроводив мене до моєї ділянки, але й зайшов на подвір'я. Я виніс йому шоколадну цукерку. Він її неквапливо взяв і пішов до хвіртки. Тут, звідки не візьмись, вродився Микола:

- Що, собаці цукерку! Я б теж їв. – Сказав він своїм тужливим голосом з відтінком легкої образи.

Довелося дати цукерку й Миколі, хоч він її не заслужив, бо не намагався, як боксер, вкусити мене за ногу.

Проте і боксер, і Микола виявили достатньо делікатності й не супроводжували мене більше до моєї хвіртки за новими цукерками, хоч я проходив тою самою стежиною ще разів з п'ять.