Микола й бібліотекарки

- Всіх, хто їде на базу відпочинку, просимо підійти до головного входу інституту. Вас чекає автобус. – Оголосило місцеве радіо.

- А чого їдуть? – Захвилювалися бібліотекарки.

-  Як це чого! Чого їздять на базу відпочинку, як ви думаєте? – Охоче встряв у розмову Микола, що саме зайшов до бібліотеки. – Звісно відпочивати!

- А хто їде?

-  Їдуть всі бажаючі. А ви хіба не чули?

- Ні! Нам ніхто не казав.

- Ну як же! По всім відділам начальники записували бажаючих.

- Як це можливо! В робочий день? –  Засумнівалися бібліотекарки.

- Тю! Невже ви думаєте, що з Діпрошахтом щось трапиться, як вас один день на роботі не буде? 

Бібліотекарки на мить замислились і видно дійшли висновку, що таки точно: нічого з Діпрошахтом не трапиться. В повітрі запахло грозою. Бібліотекарки почали червоніти від образи на начальника відділу.

Бібліотека входила до складу відділу допоміжних служб. Бібліотекарки вважали, що їх завжди обходять соціальними благами, починаючи з премій і закінчуючи путівками на оздоровлення та відпочинок. Правда це було чи ні – мені не відомо, але слова підступного Миколи впали на благодатний ґрунт.

- А наш начальник нам нічого навіть не сказав! Він отак завжди про бібліотеку забуває! Зараз я йому останні волосини на голові повищипую! – Завелася старша бібліотекарка.

Обидві працівниці бібліографічних справ вилетіли у двері й затупотіли коридором у напрямку начальницького кабінету. Після них і Микола, не привертаючи більше до себе уваги, покинув читальну залу.

Микола був ще той баламут і провокатор! Ніколи не зрозумієш, чи він бреше, чи жартує, чи каже правду. Все, що він говорив, він говорив флегматично з тугою й нудьгою в голосі. Завжди як стороння незацікавлена особа. Цього разу він збрехав бідним наївним бібліотекаркам, скориставшись їх невіданням, що наші співробітники їхали  на базу для виконання господарських робіт. Звичайно, це ліпше було б назвати жартом, ніж брехнею, але бібліотекарки, що повернулися від начальника, так не думали.

- Де цей гад? Де цей паскудник Микола? – Волали вони. – В якому світлі виставив він нас перед начальником! 

Але Миколи й слід простив.