Розділ 1

Якщо ви прийдете ввечері на луг перед Руднею, то побачите, як зі старовинного Мичеська спускається туман. Він наче живий, ліниво і впевнено рухається від древньої частини міста і тягне свої щупальця до Радомишля, що стоїть на пагорбі. Як уважно придивитися до нього, то на хвильку може здатися, що в тумані рухається дівоча тінь….

Це зараз я, будучи дорослою, гуляю так пізно по лугу, а колись, пам’ятаю, бабуся не дозволяла, особливо перед святом Івана Купала. На мої запитання бабуся хмурилася і казала: «Русалка вкраде». І постійно згадувала про знайомого хлопця, що втонув у вирі, не послухавши предостороги. Коли наші річки були ще повноводними, на одній з них було місце з виром. Батьки не дозволяли дітям купатися там: по-перше - небезпечно, а по-друге - деякі хлопчаки перешіптувалися між собою, що бачили там якісь тіні та чули дівочий сміх. Недобра слава йшла про той вир. Знала бабуся одну жіночку. Не подружками були, а так, знайомими, та доводилося разом чаї пити. Мала та жіночка сина, років до 16. Гарного парубка, веселого, спортивного. Гордість батьків. Керував він ватагою хлопців і, не дивлячись на невдоволення матері, частенько вів своїх друзів купатися неподалік від виру. А одного дня перестав. Не ходив на річку, не бігав до хлопців гуляти, більше вдома сидів, став якимось замисленим, наче мучило щось… На всі питання матері тільки відмахувався, а одного разу сказав, що тривожать сни дивні його.. Ось і все. Та в один вечір пропав.. Стурбовані батьки і сусіди обшукали все місто. Знайшли.. Знайшли в воді, недалеко від виру. Як ховали, мати не пам’ятала, була не в собі.. Старший син - гордість і радість. Довго побивалася, чорніла на очах. А потім одного разу приснився їй сон. Стоїть її синочок на одному березі Мики, а вона на іншому. Посміхається їй, махає рукою, а навколо нього туман з Микгорода овивається і, наче кішка, лащиться. А потім з того туману тонка дівоча рука простягається до хлопця, той з посмішкою береться за неї і мряка поглинає їх, наче й не було. Тільки біле молоко туману навколо. Прокинулася мати вся в сльозах, але на душі легше стало. Потім дізналася, що вагітна, народився ще один хлопчик, та старшого не забувала, приходила на могилу. Старі жіночки Радомишля ще довго по лавках шепотілися, що сина її забрала собі в чоловіки Микгородська русалка. Що живе вона тут ще з незапам’ятних часів у вирі, який начебто був біля старого язичницького капищаі раз на сто років забирає собі чоловіка з місцевих хлопців. Може, й правда, а може, й ні, хто зна... Та мене бабуся не хотіла на Купала ввечері пускати. І дуже хмурилася, як з Микгорода спускався вечірній туман.