5

…До рідної оселі дід пришкандибав коли осінній день вже добирався до свого завершення і дощові сутінки помаленьку поступалися місцем сутінкам вечірнім. Старий знову неспішно зайнявся своїм невеличким господарством: загнав до стайні і подоїв козу, закрив курей в курнику, нагодував собаку та кота. Самому їсти не хотілося, тож всівшись на ослона Михайло завмер в очікуванні чогось особливого.

Передчуття не обмануло чоловіка. Голосно тенькнув мобільний телефон. Діставши з кишені апарат старий побачив на дисплеї незнайомий номер. Та інтуїція миттєво підказала старому хто дзвонить тож він нетерпляче тицьнув пальцем у клавішу з зеленою піктограмою.

– Алло, привіт діду! – почувся в слухавці до болю знайомий хлопчачий голос.

– Привіт, Петрику! – відповів Михайло внукові котрий зараз був на передовій на фронті.

– Вітаю тебе з ювілеєм. Бажаю щастя, здоров’я і довгих років життя.

– Дякую онучку, – стиха мовив старий. – Як ти там?

– Та все нормально. Живий і здоровий. Вибач що не можу багато говорити. Сам розумієш яка ситуація. Незабаром приїду у відпустку і про все розповім.

– Гаразд. Бережи себе.

– Ти теж бережи себе і до зустрічі.

Зв'язок перервався і Михайло відклавши мобільного відчув неабияке полегшення і радість на душі. Він все таки отримав найкращий подарунок на своє день народження. Онук живий та здоровий і незважаючи на обставини все ж згадав і привітав його. Чого ще можна хотіти старому в такий в такий буремний час?

Всміхнувшись дід влігся на постіль і заплющив очі. Шістдесятилітній ювілей залишався позаду, попереду на нього чекав прийдешній день. Михайло й гадки не мав, що він йому принесе, знав лише що з готовністю прийме все що для нього підготувала доля.