1

У Михайла сьогодні уродини. Ювілей. Шість десятків років прожитого життя. Кругла дата яку б годилося гарно відзначити, і традиційно виголосити здравиці імениннику тим же рідним та близьким. Тільки так склалося що святкувати чоловікові зараз ні з ким. Хоча звісно без привітань він не залишився. Сучасні технології зробили це можливим навіть коли вас розділяють тисячі кілометрів. Тільки хіба ж картинки на екрані смартфона здатні замінити живе спілкування?

Сумно зітхнувши старий піднявся з постелі, неспішно одягнувся і крекнувши від болю в суглобах і поясниці вийшов на подвір’я. Наче навмисне сьогоднішня погода лише додала журби в невеселий настрій чоловіка. Вересень цього року видався напрочуд дощовим та непривітним. Не минало й дня щоб з похмурого неба на грішну землю не пролилася чергова порція води. Прохолодне повітря було наповнене пронизливою сирістю і неприємним болотяним запахом. Поривчастий вітер враз розкуйовдив сиву чуприну діда.

Прикривши голову кашкетом Михайло повільно пошкандибав до стайні попоратись зі своїм нехитрим господарством. Воно в нього невелике: кілька курочок-несучок, гордовитий півень та годувальниця-коза Таня. Проте навіть ця нечисельна жемородь потребує догляду за собою. Супроводжували старого його вірні друзяки кіт Амур і кошлата дворняга Ліза. Єдині створіння з якими він тепер може поговорити відверто і на любу тему.

Випустивши на двір курей з півнем й сипнувши їм кілька жмень зерна чоловік присів на ослона біля кози та взявся за доїння. Слухняна Таня стоїть непорушно і лише раз у раз глипає на нього своїми добрими очима. Тварина чудово знає що після цієї звичної процедури її виведуть на луг поблизу садиби, де вона зможе весь день від душі поласувати зеленою травичкою.

Прив’язавши козу на пасовищі Михайло зі жбаном молока в руках повернувся до хати щоб зайнятися приготуванням власного сніданком. Колись цією справою у них вдома зазвичай займалася його дружина. Та після того як бідолашна майже п’ять років тому відійшла в потойбіччя, чоловік був змушений сам дбати про своє харчування. Чогось особливо складного чи нового в мистецтві куховарства для нього не було. Більше десятиліття митарства по закордонних заробітках навчили старого багатьом речам.

Поки закипала вода для вермішелі дід накришив в миску маринованих огірочків для салату, заправив їх олією й не забув видавити туди кілька зубчиків часнику. Потім кинув на розігріту сковорідку шматочок сала і коли розтоплений жир наповнив кімнату приємним ароматом сипонув туди нарізану тоненькими кружальцями цибульку. Минуло зовсім небагато часу і невибагливий харч вже стояв у нього на столі. Залишалося тільки влити молока в блюдця для собаки й кота і можна було й самому братися за виделку.

Та перш ніж розпочати сніданок Михайло виріши себе трохи побалувати. Мав сьогодні на це повне право. Діставши з холодильника пляшку самогону наповнив по вінця гранчак кришталево-прозорою рідиною. Хильнув налите на одному подиху відчуваючи як спиртне приємним теплом почало розливатися його старечим тілом. Від свіжозварених макаронів приправлених шкварками розносився смачнючий запах, однак апетиту в старого не було і на йоту.

Плеснувши собі ще алкоголю, дід осушив залпом і цей стакан та мимоволі занурився думками в своє минуле. Згадувати йому було про що, та не було кому тепер розповісти ці спомини про пережите життя. Хіба що поділитися ними з Амуром і Лізою, котрі примостилися під столом. Та хіба кіт з собакою будуть здатні відчути і зрозуміти всі перипетії того що з ним колись трапилося? Якщо вже бути повністю відвертим то Михайло і сам, навіть зараз, не здатен пояснити собі деякі свої вчинки і дії. Непоправних помилок і фатальних дурниць там було ох як багацько.

Найбільшим безумством, як тепер видається старому, стало його одруження з Наталею. Дівчина була односельчанкою Михайла і в молодості цілком справедливо вважалася неабиякою красунею. Волосся мала як у тій пісні «руса коса до пояса, в косі стрічка голуба», та й все інше у зовнішньому вигляді юнки цілком справедливо викликало чимале захоплення у багатьох парубках. Не дивно що в селі у неї знайшлось чимало залицяльників, серед яких опинився Михась.

Надто недосвідченим, довірливим та імпульсивним він тоді був. Бурхливі емоції взяли гору над тверезим розумом, що згодом й призвело до неабияких проблем в його житті. Хоча спершу ніщо не провіщало і найменших неприємностей. Хлопець до безтями закохався у дівчину, а вона не забарилася відповісти йому взаємністю. Минуло зовсім небагато часу і справа у них дійшла до заручин та вінчання. На весіллі наречені відчували себе найщасливішою парою на світі.

Сувора реальність, як це частенько буває у новостворених молодих сімей, невдовзі розвіяла цю пелену рожевого туману. Ні, вони все ще палко кохали одне одного, ранок кожного дня зустрічали солодкими поцілункам і засинали разом в ніжних обіймах. Промайнуло якісь півтора роки й дружина подарувала Михайлові безцінний подарунок, первістка-доню Світлану. Миле дитя, що стало його улюбленицею на все подальше життя. Заради цієї маленької принцеси він готовий був на любу пожертву.

Доволі скоро чоловікові довелося на ділі доводити свою любов до рідної дитини. Настали буремні 90-ті роки. Колгосп де Михайло працював механізатором розвалився. Грошей часто не вистачало на найнеобхідніше. А тут ще й серйозні проблеми зі здоров’ям у донечки. Потрібні були великі кошти на складну операцію, а потім ще дорогі ліки і недешеву реабілітацію. А де їх було взяти коли їхня родина ледь кінці з кінцями зводили? Єдиний доступний вихід їхати на заробітки закордон.

Залишав Батьківщину Михайло з великою неохотою. Не тому що боявся важкої праці. Фізичної роботи чоловік ніколи не цурався і був впевнений, що справиться з усіма труднощами які зустріне на чужині. Просто якось неспокійно у нього було на серці, наче інтуїтивно відчував тоді, що перетнувши межі рідної країни він назавше щось втратить у своєму житті.