45

Запах порохових газів, мокрої оббивки салону та річкової тліні миттєво зник, щойно важкі скляні двері приватної клініки на околиці Тернополя з глухим клацанням закрилися за ними. Тут, у стерильному, залитому холодним неоновим світлом приймальному відділенні, панувала тиша, яка здавалася Андрієві неприродною після божевільного гуркоту шторму на дамбі.

— Сюди! Швидше, каталку! — різкий, але зібраний голос чергового лікаря вивів Андрія зі стану заціпеніння.

Він навіть не помітив, як до нього підбігли двоє санітарів. Андрій обережно, наче найбільший скарб у своєму житті, опустив обм'якле тіло Вікторії на білосніжне простирадло медичної каталки. Її плащ був повністю заляпаний грязюкою та кров'ю, яка вже встигла підсохнути на скроні, залишаючи темну доріжку на блідій щоці. Тонкі пальці Вікторії безсило розтиснулися, і її рука впала на край матраца.

— Очікуйте тут, чоловіче. Далі вам не можна, — медсестра м'яко, але рішуче вперлася долонею в груди Андрія, зупиняючи його перед розсувними дверима операційного блоку.

— Я можу заплатити... Будь-які гроші, найкращі ліки, викликайте професорів із Києва... — його голос, завжди такий упевнений і зверхній у лондонських фінансових кабінетах, зараз тремтів і зривався. Він виглядав жахливо: біла сорочка розірвана на плечі, штани в багнюці, з волосся на кахельну підлогу стікали брудні краплі дощової води.

— Гроші зараз нічого не вирішують, заспокойтеся. У неї струс мозку та сильний шок, але життєві показники в нормі. Чекайте, — повторила медсестра й зникла за білим пластиком дверей. ЧЕРВОНЕ табло «In operation» спалахнуло над її головою, наче кривавий маркер.

Андрій безсило опустився на жорсткий пластиковий стілець у коридорі й обхопив голову руками. Тільки зараз, коли адреналін погоні почав стрімко падати, його наздогнала хвиля дикого, фізичного болю від усвідомлення власної провини. Логіка... Бездоганна, суха логіка фінансового аналітика, яку він вважав своєю головною перевагою, ледь не вбила жінку, яку він кохав більше за життя. Ткачук прорахував його як дитину, зігравши на його головній травмі — синдромі недовіри.

Дзвінок мобільного в кишені змусив його здригнутися. На екрані висвітилося ім'я Ангеліни.

— Андрію! Боже, я нарешті додзвонилася! — її голос у слухавці зривався на крик, на задньому плані чути було сонні капризи малого Богдана. — Що у вас сталося? Мені зателефонував Артур, сказав негайно забрати малого з офісу і закритися в готелі. Набережна оточена поліцією? Де Вікторія?!

Андрій важко сглотнув, намагаючись повернути голосу хоч якусь подобу твердості: — Вікторія в лікарні, Ангеліно. Була аварія... Напад. Ткачук підлаштував усе. Зараз лікарі займаються нею. Богдан щось знає?

— Ні, я сказала йому, що ви з мамою поїхали на термінову нічну зустріч із німцями щодо будівництва парку, — Ангеліна трохи збавила тон, переходячи на шепіт. — Але він не дурний, Андрію. Він бачив, у якому стані Віка вибігла з кабінету. Він плакав, ледве заснув... Що з контрактом Вернера? Німці в готелі, вони нічого не підозрюють, але якщо зранку в пресу витече інформація про перестрілку чи замах на дамбі, «Bau-Крафт» розірве меморандум за п'ять хвилин.

— Плевать на меморандум, Ангеліно, — відрізав Андрій, і в його очах знову з'явився той самий холодний, але тепер уже небезпечний блиск. — Зараз головне — Віка. Тримай Богдана в кімнаті, Артур виставив охорону біля ваших дверей. І ще... Знайди мені все, що є в реєстрах щодо Дениса Воронова. Особисті рахунки, нерухомість, борги компанії «Поділля-Буд-Інвест». Нам потрібен важіль, який змусить його говорити до того, як Ткачук зрозуміє, що його люди провалили завдання на дамбі.

— Зрозуміла. Працюю, — коротко кинула юристка й поклала слухавку.

Минула майже година. Дощ за вікном клініки почав поступово вщухати, переходячи в нудну, дрібну мжичку. Андрій не ворушився, застигши в одній позі, коли в кінці довгого коридору почулися важкі, розмірені кроки.

Це був Артур. Начальник охорони виглядав так, ніби нічого не сталося, лише на правому рукаві його куртки виднілася свіжа подряпина, а від одягу чітко пахло сигаретним димом і дешевим одеколоном — запах, який зазвичай залишається після тривалого перебування в закритих, брудних приміщеннях.

Он підійшов ближче, мовчки витягнув із кишені пачку сигарет, згадав, що перебуває в лікарні, і сховав її назад. Потім опустився на стілець поруч з Андрієм.

— Як вона? — глухо запитав Артур.

— Ще в операційній. Кажуть, струс і шок. Що на дамбі? — Андрій підняв голову.

— Офіційно — звичайна аварія через негоду. Мої хлопці розтягнули машини, пластиковий мотлох прибрали, поліція оформила ДТП без зайвих питань, у мене скрізь свої люди, — Артур потер утомлені очі. — А от неофіційно... Я трохи поспілкувався з тим пасажиром у чорній кепці, який намагався розкрити машину Вікторії ломом. Ми відвезли його в одне затишне місце під Гаями. Хлопець виявився балакучим, коли зрозумів, що Ткачук його рятувати не приїде.

Андрій подався вперед, його пальці мимовільно стислися в кулаки: — Що він сказав? За чим вони полювали?

— Вони шукали не просто креслення, Мельник. Вони шукали оригінал аудиторського висновку від 2016 року — той самий, де стоїть підпис Вікторії. Виявляється, Ткачук привіз вам копію, яку Денис Воронов зробив тоді на замовлення Касперської. Але оригінал паперу з мокрими печатками, де чорним по білому розписана вся схема виведення грошей, Ткачук досі ховає у своєму приватному сейфі в офісі на Шептицького. І знаєте чому?