40

Перший тиждень після повернення з Перемишля став для родини Мельників часом тихого, але неймовірно інтенсивного облаштування. Гострі кути минулого, які ледь не розвели їх на польському пероні, тепер згладжувалися щоденною, спокійною працею. Вони вчилися жити й працювати разом, крок за кроком вибудовуючи нове «Проектне бюро Мельника».

​Офіс Благодійного фонду в Тернополі змінився до невпізнанності. Раніше це був суто адміністративний простір Вікторії, але тепер Андрій переніс сюди свої лондонські робочі звички, поєднавши їх із архітектурною спадщиною батька. Центральну кімнату з високими вікнами, що виходили на тиху зелену вулицю, повністю переобладнали. Замість строгих офісних столів тут з'явилися великі архітектурні кульмани, підставки для великих рулонів кальки та сучасні потужні монітори для тривимірного моделювання.

​Андрій і Вікторія тепер сиділи навпроти один одного. Андрій змінив свої дорогі лондонські костюми на прості джинси та зручні сорочки із закоченими до ліктів рукавами. Його права рука після пережитого в Кракові стресу відновлювалася дивовижно швидко — щоденна робота з олівцем і кресленнями діяла краще за будь-яку терапію. Вікторія повністю взяла на себе фінансовий контроль, юридичний супровід та комунікацію з місцевими підрядниками.

​Богдана на цей час оформили до Тернопільської гімназії, де він мав розпочати навчання влітку на підготовчих курсах. Хлопчик часто проводив вечори в офісі батьків, малюючи у своєму кутку або збираючи складні конструкції з Lego під наглядом Ангеліни. Ангеліна ж паралельно вичитувала кожну кому в майбутніх договорах з німецьким холдингом «Bau-Крафт». Артур та його хлопці забезпечували повну, але ненав'язливу охорону об'єкта та офісу — після краківського провалу «Норд-Інвест» повністю заліг на дно, і в місті панував спокій.

​В один із четвергів кінець робочого дня видався особливо теплим. Вікторія вимкнула свій ноутбук, потягнулася в кріслі й подивилася на Андрія. Він уже годину сидів нерухомо, схилившись над оригінальним ескізом Василя Мельника від 1994 року — планом другої черги Набережної, де мала розташуватися відкрита амфітеатральна зона та зелений міст над затокою.

​— Андрію, ти працюєш без перерви з самого ранку, — м'яко сказала Вікторія, підводячись і підходячи до його столу. Вона поклала долоні йому на плечі, відчуваючи, як напружені його м'язи. — Навіть твій лондонський Сіті робив паузи на ланч.

​Андрій відклав олівець, відкинувся на спину і з посмішкою перехопив її руку, підносячи її до губ.

— Я не втомлююся від цього, Віко. Коли я дивлюся на ці лінії, мені здається, що батько стоїть поруч і підказує. Він прорахував усе на тридцять років наперед. Дивись, ось тут, де ми планували звичайну підпірну стіну, він заклав дренажну систему, яка використовує озерну воду для поливу всього парку. Це чиста екологічна інженерія, яка зараз у тренді в Мюнхені.

​Вікторія схилилася нижче, розглядаючи тонкі, вицвілі від часу лінії туші на старому ватмані. На її шиї ледь помітно погойдувався мигдалевий кулон.

— Це неймовірно. Доктор Вернер буде вражений, коли приїде на відкриття Дитячого центру. До речі, Ангеліна щойно отримала офіційний лист від їхнього юридичного департаменту. Вони підтвердили дату. Німецька делегація прибуває до Тернополя рівно за два тижні.

​Андрій серйозно кивнув, і в його погляді знову прокинувся той самий зібраний, далекоглядний аналітик.

— Значить, у нас є чотирнадцять днів, щоб завершити першу чергу Центру й підготувати презентацію для другої. Це має бути не просто показ картинок. Ми покажемо їм готову будівлю, яка вже працює, і детальний бізнес-план розвитку всієї берегової лінії. Німці мають побачити, що «Проектне бюро Мельника» — це надійний міжнародний партнер.

​Він підвівся, підійшов до великої дошки на стіні, де був розписаний графік робіт, і переставив кілька магнітів.

— Завтра зранку ми з виконробом перевіряємо монтаж скляного купола на даху Центру. Це найскладніша конструкція. Віко, мені потрібні останні акти звірки від постачальника скла з Рівного. Ми не можемо дозволити собі затримку навіть на день.

​Вікторія підійшла ближче, впевнено взяла маркер і дописала кілька цифр у фінансову колонку поруч із графіком Андрія.

— Акти будуть у тебе на столі о дев'ятій ранку. Постачальники отримали повну передоплату, логістику контролює Артур. Все під контролем, партнере.

​Андрій подивився на неї — спокійну, впевнену в собі жінку, яка більше не боялася брати на себе відповідальність і не ховалася за чужі спини. Вона була його рівноправним партнером, його опорою і його найбільшою перемогою. Він обійняв її за талію, притискаючи до себе, і вони обоє подивилися у вікно, де над містом повільно займався теплий літній вечір. Попереду був головний іспит їхнього життя, і вони були готові скласти його разом.