26

Вікторія стояла біля вікна, застебнувши ґудзики свого темно-синього жакета. Вона дивилася на площу перед будмайданчиком, де вже збиралися журналісти, оператори з важкими камерами на плечах та просто допитливі містяни. Усі чекали на сенсацію. Прес-конференція «сина Касперського», який раптом став Мельником, обіцяла стати головною подією року.

​Андрій сидів за столом, востаннє переглядаючи документи, які Артур дістав із закритих архівів міської ради. Його ліва рука впевнено тримала ручку, а права — та, що раніше безвільно звисала, — тепер міцно притискала папери до столу. Шрам під сорочкою трохи нив через вологість, але Андрій навіть не звертав на це уваги.

​— Ти готовий? — Вікторія підійшла ближче, поклавши долоню на його напружене плече.

​Андрій підняв голову. В його очах більше не було того блукаючого, зацькованого погляду, з яким він колись ходив вулицями Кракова.

— Я чекав цього тридцять років, Віко. Навіть коли сам про це не здогадувався. Я готовий змити цей бруд.

​— Пам'ятай, Елеонора прийде не сама, — тихо сказав Артур, з'явившись у дверях. — Вона приведе з собою трьох адвокатів і купленого журналіста з центрального телеканалу. Вони спробують перетворити твій виступ на судилище. Вони будуть тиснути на те, що твій справжній батько, архітектор Мельник, був психічно нестабільним і брав гроші у бандитів.

​Андрій повільно встав. Він випрямив спину, відчуваючи кожним нервом, як у ньому прокидається затята, незламна впертість його справжнього роду.

— Нехай тиснуть. Метал від тиску стає тільки міцнішим.

​Коли Андрій та Вікторія вийшли на імпровізований подіум під відкритим небом, спалахи камер засліпили їх на мить. Навколо пахло озоном і прибитим дощем пилом. Журналісти одразу засипали Андрія запитаннями, перебиваючи один одного.

​— Пане Андрію, чи правда, що ви змінили прізвище, щоб уникнути конфіскації майна Віктора Касперського?

— Як ви прокоментуєте заяви про те, що ваш фонд побудований на криваві гроші 90-х?

​Андрій підійшов до мікрофона. Він почекав, поки шум вщухне. Його голос пролунав спокійно, глибоко і так впевнено, що навіть найкрикливіші репортери замовкли.

​— Моє ім'я — Андрій Мельник, — сказав він, дивлячись прямо в об'єктив центральної камери. — І я стою тут не для того, щоб виправдовуватися за гріхи людини, яка вважала себе господарем цього міста. Віктор Касперський мертвий для цього світу, і його імперія згоріла разом із його розумом. Але сьогодні ми поговоримо про іншу людину. Про архітектора Мельника, чий проект Дитячого центру був украдений, спаплюжений і закопаний у землю на тридцять років.

​— Брехня! — різкий, крижаний голос розірвав тишу з задніх рядів.

​Натовп розступився. Елеонора йшла повільно, спираючись на тонку парасольку-тростину з нівельованим срібним набалдашником. За нею йшли двоє чоловіків у дорогих костюмах з фірмовими шкіряними папками.

​— Ти звичайний самозванець, хлопчику, — Елеонора зупинилася перед подіумом, піднявши голову. Її порцелянове обличчя скривилося в презирливій посмішці. — Ти взяв прізвище людини, яка була звичайним корупціонером. Ось оригінал договору 1994 року. Твій батько, Мельник, отримав двісті тисяч доларів від Віктора Касперського за те, щоб приховати дефекти у фундаменті Набережної. Ця будівля, цей центр — вони небезпечні для дітей! Вони збудовані на гнилому бетоні та брудних грошах!

​Камери миттєво повернулися до неї. Спалахи замиготіли з подвійною силою. Журналісти затамували подих, відчуваючи смак справжньої крові.

​Вікторія зробила крок вперед, але Андрій обережно зупинив її рукою. Він подивився на Елеонору згори вниз. На його губах з'явилася тонка, ледь помітна усмішка.

​— Я чекав, що ви принесете саме цей документ, Елеоноро, — спокійно сказав Андрій. — Артуре, увімкни екран.

​На великому світлодіодному табло, де зазвичай показували візуалізацію майбутнього центру, раптом з'явився відсканований документ — той самий, який Елеонора тримала в руках. Але поруч із ним з'явилися результати спектрального аналізу паперу та чорнила, зроблені в державній лабораторії криміналістики дві доби тому.

​— Елеонора Павлівна забула сказати пресі одну маленьку деталь, — Андрій повернувся до мікрофона. — Підпис мого батька справді автентичний. Він був поставлений на чистому аркуші ватману в 1994 році, коли Мельник здавав технічну документацію. Але текст договору, який ви бачите, був надрукований на лазерному принтері марки «HP LaserJet», модель якого випустили лише в 2002 році. Чорнило тексту лежить зверху волокон підпису, що технічно доводить — документ є грубою, хоч і витонченою фальшивкою, створеною особисто Елеонорою, щоб шантажувати наш фонд.

​У натовпі почувся гучний гомін. Адвокати Елеонори перезирнулися і синхронно зробили крок назад, намагаючись відійти від своєї клієнтки.

​— Більше того, — продовжував Андрій, і його голос тепер гримів над площею, перекриваючи перші гуркіт грому. — У нас є оригінали щоденників мого батька. Віктор Касперський погрожував йому вбивством моєї матері, якщо той не віддасть креслення. Мій батько не брав грошей. Він викупив це місце своєю кров'ю. І сьогодні цей Дитячий центр буде названо його ім'ям — Центр творчості імені архітектора Мельника. Рахунки фонду розморожені постановою суду годину тому. Будівництво продовжується.