15

Автівка Андрія летіла лісовою дорогою, підстрибуючи на вибоїнах. Гілки дерев били по лобовому склу, наче намагалися зупинити їх, але Андрій не відпускав педаль газу. Вікторія, вчепившись у ручку дверей, мовчала, але її погляд, прикутий до темряви попереду, був сповнений такої напруги, що здавалося, вона сама може розірвати ніч навпіл.

— Там, за поворотом, — хрипко кинув Андрій. — Гаси світло, Артуре.

Вони зупинилися за двісті метрів до будинку. Артур вискочив першим, перевіряючи пістолет. Андрій і Вікторія слідували за ним тінями. Будинок зустрів їх тихим гарчанням генератора та тьмяним світлом у вікні. Біля входу курив охоронець, але Артур зняв його одним професійним ударом, не давши навіть скрикнути.

Вони увірвалися всередину саме в той момент, коли Віктор Касперський, збожеволілий від люті та краху своєї імперії, кричав на зв'язану Ангеліну.

— Ти... ти зруйнувала все! — старий Касперський тримав у тремтячій руці револьвер. — Ви всі думали, що я просто піду на дно? Ні, я заберу вас із собою!

Побачивши Вікторію, він дико розсміявся. — А ось і головна винуватиця! Дівка, яка вирішила, що вона сильніша за долю! Ти думала, що твій син Богдан врятує тебе? Що він — твоя гарантія майбутнього?

Андрій, який стояв за спиною Артура, завмер. Ім'я «Богдан» пронизало його, як електричний розряд. — Богдан? — прошепотів він. — Хто такий Богдан?

— Твій син, дурню! — гаркнув Віктор. — Твій живий син, якого ці «святі» люди ховали від тебе, поки ти вимолював у них милостиню! Твій спадкоємець, якого я зараз зроблю сиротою!

Віктор різко звів курок, націливши дуло прямо в серце Вікторії. Час сповільнився. Вікторія навіть не встигла здригнутися, вона лише встигла побачити божевільний блиск в очах старого. Артур почав підіймати зброю, але він був на крок далі.

— Прощавай, Вікторіє, — процідив старий і натиснув на гачок.

Гримнув постріл. Але замість Вікторії на підлогу почав повільно осідати Андрій. Він кинувся вперед у ту саму секунду, коли куля вилетіла з дула. Він закрив її собою — повністю, без залишку, ставши живим щитом між своєю минулою помилкою і жінкою, яку він так і не зміг розлюбити.

— Андрію! — Вікторія впала на коліна поруч із ним, підхоплюючи його голову.

Артур двома пострілами в повітря та одним у плече знешкодив Віктора, збиваючи того з ніг і втискаючи в підлогу. Ангеліна, звільнившись від мотузок, кинулася допомагати, але побачивши рану на грудях Андрія, зупинилася.

Андрій важко дихав, на його губах з’явилася кривава піна. Він дивився на Вікторію, і в цьому погляді вперше за десять років не було страху чи провини — тільки полегшення.

— Богдан... — прохрипів він, намагаючись посміхнутися. — У мене... є син...

— Так, Андрію, так, — Вікторія притиснула руки до його рани, намагаючись зупинити те, що зупинити було неможливо. Сльози нарешті покотилися її щоками, змішуючись із його кров'ю.

— Віко... — він судомно вхопив її за руку. — Ну нарешті... нарешті я хоч так... зміг тебе захистити. Вибач мені. За все... Вибач...

Його пальці почали слабшати. Він дивився кудись крізь неї, туди, де в його маренні, мабуть, була та сама маленька дівчинка в білій труні, яку він ніколи не бачив.

— Бережи Богдана, — ледь чутно прошепотів він. — Не кажи йому... яким був його батько. Нехай він... буде кращим.

Андрій видав останній, важкий подих і затих. Його очі залишилися розплющеними, дивлячись у стелю старої хатини, але в них більше не було болю.

Вікторія притислася лобом до його грудей, здригаючись від німого ридання. Артур підійшов до неї, поклавши важку руку на плече. Він дивився на тіло Андрія з гіркою повагою. Касперський-молодший все ж таки зміг вийти з тіні свого батька, але ціною цього виходу стало його власне життя.

В кутку кімнати скулив поранений Віктор Касперський, але на нього ніхто не звертав уваги. Він залишився жити, але втратив усе: імперію, честь і єдину людину, яка носила його прізвище і могла б його колись виправдати.