12

Ворота розсунулися з важким металевим стогоном. Андрій зробив непевний крок на територію маєтку, але шлях йому миттєво перегородив Артур. Потужний ліхтар у руках охоронця на мить засліпив Касперського, змушуючи того прикрити обличчя брудною долонею.

— Чого ти сюди приперся, Касперський? — голос Артура був тихим, але в ньому вібрувала така лють, що повітря навколо нього здавалося наелектризованим. — Що ти тут забув? Шрами хочеш перевірити? Свою роботу оцінити?

— Я... я бачив записи... лікарня в Кракові... — прохрипів Андрій, намагаючись зазирнути за спину Артура, туди, де на терасі в блідому світлі ламп стояла Вікторія. — Я не знав, що все настільки... Я просто мав побачити її руки!

Артур раптом зробив різкий крок вперед і так сильно штовхнув Андрія в груди, що той ледь не впав назад у багнюку під воротами.

— «Не знав»? — Артур гірко, майже страшно засміявся. — Ти хоч знаєш, де ти був ці десять років, поки вона тут вила від болю і заново вчилася дихати? Де ти був, коли їй було по-справжньому погано, коли вона стікала кров'ю в чужій країні? Ти гуляв з різними дівками, міняв їх, як дешеві тачки, пив дороге віскі в Лондоні й святкував свій «успіх». Тобі було весело, поки вона рахувала копійки на хліб, бо твій смердючий конверт їй горло давив? Вона до нього не торкнулася, чув ти?! Вона краще б померла, ніж взяла хоч цент від зрадника!

Андрій опустив голову, його плечі здригалися під проливним дощем, який нарешті хлинув стіною.

— Ти хоч знаєш, як вона жила? — продовжував Артур, і кожне його слово було як удар батогом. — Коли замість того, щоб підтримати її, коли вона була вагітна, коли гормони рвали її на шматки від страху й любові до тебе, ти просто всунув їй бабло і звалив! Ти був потрібен їй тоді більше за життя! А ти виявився просто козлом, Андрію. Звичайним, боягузливим козлом, який вибрав комфорт замість людини. Я витягував її з тієї ванної, коли вона вже не дихала! Я тримав її за руки, коли вона в маренні кликала тебе, а ти в цей час, мабуть, вибирав колір нової яхти!

Вікторія повільно почала спускатися сходами тераси. Боса, у тонкій шовковій піжамі, вона здавалася привидом, що матеріалізувався з його найтемніших спогадів. Вона підійшла до нього майже впритул.

— Ти хотів побачити правду, Андрію? — її голос був напрочуд спокійним, і це лякало більше за крик Артура. — Дивися.

Вона повільно закатала обидва рукави. Під яскравим світлом прожекторів на її білих зап'ястях, прямо під витонченим квітучим мигдалем, виразно проступили потворні, рвані білі смуги. Вони перетинали вени, як межі між тим, ким вона була, і тим, ким стала.

Андрій видав звук, схожий на стогін пораненої тварини. Він упав на коліна прямо в багнюку під її ногами, намагаючись схопити її за руки, але Артур перехопив його зап'ястя залізною хваткою.

— Оце — справжня вартість твого квитка в один бік, — сказала Вікторія, дивлячись на нього зверху вниз. — Я набила цей мигдаль не тому, що це красиво. А тому, що шипи на цій гілці щодня нагадують мені: довіра вбиває. Ти запитав, де я була ті два роки? Я була в пеклі, яке ти для мене створив. Я виходила з нього по шматочках, поки ти вибирав колір оббивки у своєму новому офісі. А тепер ти приходиш сюди і просиш пробачення? Твої вибачення — це просто шум дощу на смітнику.

— Викресли її зі свого життя! — проричав Артур, відштовхуючи Андрія назад. — Забудь її ім'я! Ти не маєш права навіть дихати з нею одним повітрям. Вона тебе знищить, Касперський. І я буду тим, хто подасть їй сірники.

Вікторія розвернулася. — Іди геть, Андрію. Завтра мій юрист забере у твого батька останній великий актив на Набережній. Я хочу, щоб ти відчув, як це — коли в тебе немає нічого, крім порожнечі всередині. Так само, як у мене тоді.

Вона пішла до будинку, не озираючись. Артур навис над Андрієм, який залишився сидіти в багнюці. — Більше не приходь сюди, — тихо сказав він. — Наступного разу я просто випущу собак. І вони будуть милосердніші за мене.

Ворота почали повільно зачинятися. Андрій залишився на брудному асфальті, дивлячись на свої ідеально чисті доглянуті долоні. Він зрозумів: війна за бізнес закінчилася. Почалася розплата за життя, яке він колись вважав «витратним матеріалом».