37 Хільда Малік

Хоча пришелепкуватий зведений брат примудрився зіпсувати мені ранок, але цікаві уроки і смачний обід в їдальні швидко підняли мені настрій.

Після занять ми з Ірмою пішли в бібліотеку, щоб виконати завдання по історії магії.

Алекс попхався на якесь додаткове тренування з бойової магії. Цілий день в школі він лип до своєї подружки і якось підозріло зиркав на мене.

Сидячи в бібліотеці, я відчула щось досить дивне. Якась невідома магічна енергія то з'являлась, то зникала неподалік від бібліотеки.

- Ірмо, ти відчуваєш зараз щось дивне? - Запитала я у подруги.

- Ні, я нічого дивного не відчуваю... А чому ти запитала, Хільдо?

- Дрібниці... Схоже, що мені щось здалося. Не зважай на це.

Хоч я так сказала, але ця дивна магічна енергія продовжувала відволікати мене від  виконання завдання.

Врешті - решт я не витерпіла і вирішила піти перевірити, що ж то таке.

Я не стала нічого казати Ірмі. Не вистачало ще, щоб подруга подумала, що у мене щось з головою.

Вийшовши з бібліотеки, я пішла туди, де відчувала ту підозрілу магічну енергію.

В якийсь момент у мене по тілу побігли мурашки і різко стало холодно.

Мене раптово охопило відчуття страху і я зупинилась.

Я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, щоб хоч трохи заспокоїтися, але це не надто мені допомогло.

Відчуття страху і холоду зникло так само різко, як і з'явилось. Все ж я не стала відразу повертатись до бібліотеки, а пішла далі.

Двері в одину із аудиторій були відчинені. Трохи повагавшись, я зазирнула туди.

На підлозі біля вікна лежала одна із студенток академії. Дівчина була без свідомості і дуже бліда.

Я хотіла покликати когось на допомогу, але не встигла, бо у мене за спиною почувся крик.

Озирнувшись, я побачила одну із подружок Лаури на ім'я Еліна.

- Негайно відійди від неї, відьмо! Що ти накоїла, паскуда?! - верещала ця ненормальна, тицяючи у мене пальцем.

- Заспокойся і не верещи!  Я нічого не робила. Я помітила, що двері в цю аудиторію були відчинені і зазирнула. Побачила бідолашну дівчину і хотіла покликати когось на допомогу, - спробувала пояснити я.

- Ти все брешиш! Поки відьми не з'явились у нашій школі, нічого подібного не відбувалось! Таким, як ти, тут не місце! - продовжила голосити ця ненормальна дурепа.

Дідько волохатий! А якщо і інші подумають, що це я зашкодила цій учениці?!

Як я зможу довести свою непричетність? Мені ж ніхто не повірить... Оце так халепа... І що мені тепер робити?!

На крики цієї дурної курки почали збігатись інші студенти і навіть викладачі.

Хоч я і була непричетна і ні в чому не винна, але вони дивились на мене, як на справжнє уособлення зла.

І чого мені в бібліотеці не сиділось? Чого попхалась сюди?  А тепер знайшла пригоди на свою бідолашну п'яту точку.