36 Алекс Монгомері

Щойно я опинився в кареті поряд з тендітною, блакитноокою і білявою красунею, моє нещасне серце почало битися в грудях, наче ненормальне.

З голови відразу позникали всі розумні думки і з'явилась одна нахабна і набридлива - про Хільду.

Щоб не думати про поцілунки і обійми з цією білявою заразою, я відвернувся до вікна карети і старанно почав витріщатись на дорогу та різні будівлі, повз які ми проїздили.

Так тривало хвилин п'ять. А тоді я не витерпів і непомітно поглянув на свою капосну зведену сестру.

Це дрібне нещастя  тримало в руках якусь книгу і вдавало, що з читає її з величезним захопленням.

Заради цікавості, я поглянув на її книгу і ледь стримався, щоб не зареготати на всю карету.

Справа була зовсім не в книзі, бо це був звичайний підручник по зіллєварінню, а в тому, як саме відьмочка його тримала. Хільда вдавала, що читає, але книга у неї була догори ногами.

Теж мені читака...  От, хитрунка мала. Вдає, що читає, в сама поглядає на мене.  Та навіть зараз ця відьмочка здавалась мені надзвичайно милою і кумедною.

Ну, все... Схоже, що у мене точно виникли якісь проблеми з головою.

Бо як інакше пояснити те, що ця капосна відьма здавалась мені милою і дуже привабливою?

Хільда так кумедно обурювалась і намагалась відбріхуватись, що я не зміг стримати сміху.

Коли наша карета зупинилась біля школи, Хільда вискочила з неї, наче ошпарена  і кинулась геть.

- О, Алексе, привіт! - Промовила Лаура, підійшовши до мене.

- Привіт, красуне, - привітався я, посміхнувшись.

Щоб викинути дурниці із голови і забути про той поцілунок з відьмою, я обійняв і поцілував свою дівчину.

Лаура відповіла мені палко і гаряче, але це було зовсім не те. Я не відчував до цієї дівчини того потягу, що відчував до бісової, клятої відьми.

Моя дівчина взяла мене під руку і ми разом з нею пішли до класу.

Дідько! Але ж раніше мені подобалась Лаура. Справді подобалась. Але зараз я нічогісінько до неї не відчував.

Стоп! Як я раніше цього не помітив?! Моє ставлення до Лаури різко змінилося після того, як Хільда поцілувала мене у щоку.

З тих самих пір я постійно думав про ту дрібну заразу і геть забув про свою дівчину.

Це відкриття мене дуже занепокоїло. А що, як моя зведена сестра використала якісь відьомські чари, щоб звести мене з розуму?

Враховуючи те, якою капосною і навіженою була Хільда, від неї можна було чекати чого завгодно.

Хоча, відьмочка і сама останнім часом почала поводитись досить дивно і не типово для неї.

А якщо на нас обох хтось вплинув якимись чарами? Але для чого? І кому це потрібно?

Від таких сумних роздумів мене відірвав дзвінок на пару.