35 Хільда Малік

Щойно ми сіли в карету, Алекс відвернувся до вікна, вдаючи, що побачив там щось надзвичайно цікаве. От, морда козляча!

Спершу я хотіла теж відвернутись до вікна, але передумала, бо це виглядало б якось вже зовсім по-дурному. Типу я взяла і повторила за тим йолопом.

Трохи подумавши, я дістала із сумки підручник із зіллєваріння і почала старанно вдавати, що я його вивчаю, готуючись до першої пари.

Періодично я непомітно  зиркала на свого зведеного брата. Драконячі кігті та ельфійські вуха! От чого цей герцогський синочок примудрився народитись таким красунчиком?

Був би Алекс Монгомері якимось товстим, низькорослим страшком, то у мене б і проблем не було. Жодних...

А так... Я замість того, щоб думати про навчання в королівській академії магії, постійно думала лише свого паскудного зведеного брата.

- Що ти там читаєш, Хільдо? - Неочікувано поцікавився Алекс.

Від несподіванки і того, що я згадала про наш з ним вчорашній поцілунок, моє серце дуже сильно закалатало.

- Книгу про зіллєваріння, - неохоче відповіла я, зиркнувши на Алекса Монгомері.

- І як? Цікаво? - Запитав герцогський синочок, нахабно посміхаючись.

- Яке тобі діло, Алексе? - Невдоволено поцікавилась я.

- Особисто мені - ніякого. Але ти, Хільдо, тримаєш книгу догори ногами, - сміючись, видав цей аристократичний гад.

Поглянувши на підручник по зіллєварінню, який був у мене в руках, я подумки вилаялась, бо, і справді, тримала його неправильно.

Драконячі кігті та ельфійські вуха! Який страшний сором! Дідько волохатий! 

Схоже, що цей йолоп про все здогадався і тепер нахабно рже, як дурний кінь серед поля в дощ.

Чорти вхопили б за ногу мого клятого зведеного брата! Як я могла так по-дурному  попастися з цією бісовою книгою? Тепер я виглядаю, як повна дурепа... От капость! 

За що мені все це?! Аааа! День тільки розпочався, а я вже встигла осоромитись перед цим павіаном хвостатим.

- А я вмію читати і так! Це просто зайве тренування моєї уважності, - відповіла я, намагаючись хоч якось вибрехатись.

- Яка ж ти талановита... Брехуха, Хільдо, - регочучи, промовив мій паскудний зведений брат.

- І нічого я не брехала! Якщо ти так не вмієш читати, то це не означає, що інші не вміють, - намагалася я стояти на своєму.

- Добре, добре... Не психуй так, Хільдо... Я бачив, як ти постійно на мене зиркала. Чи це теж було якесь хитре тренування твоєї уважності? - сміючись, видав цей гадський козляра.

Йой!  Драконячі хвости і кігті! Алекс помітив, як я на нього зиркала поки ми їхали в кареті.

І що мені тепер робити? Треба негайно щось вигадати і хоч якось вибрехатись.