32 Алекс Монгомері

Зайшовши до себе в кімнату, я так і остовпів на порозі. Весь мій одяг валявся на підлозі роздертий на шматки.

Роздивившись все краще, я побачив, що постраждав не тільки мій одяг. Моє взуття теж валялось на підлозі.

А посеред всього цього жахливого безладу  сидів капосний, синій улюбленець моєї пришелепкуватої зведеної сестри.

Піднявши з підлоги один із черевиків, я зі злістю кинув його назад, бо він був весь погризений.

Ледь стримуючись, щоб не спопелити цього клятого монстрика тут і зараз, я поспішив в кімнату до своєї навіженої зведеної сестри.

Це ж треба було додуматись до того, щоб притягти додому монстра Безодні в якості домашнього улюбленця.

Що в голові у цієї відьми?!  Чому вже цілий рік мені немає від неї спокою? 

Якщо раніше Хільда сама діставала мене, то тепер цим займається ще й і її бісів підопічний.

Різко відчинивши двері в кімнату Хільди, я побачив, що відьмочка лежала на ліжку.

- Ти чого вриваєшся в кімнату до дівчини без стуку?! - Розлючено запитала Хільда, різко сівши на ліжку.

- Хільдо! Іди і подивись, що накоїв твій ненормальний домашній улюбленець! - Сердито промовив я, спопеляючи поглядом цю капосницю.

Моя зведена сестра неохоче встала на ноги і важко зітхнувши, попленталась слідом за мною.

Хільда виглядала такою розгубленою і сумною, що я більше не зміг сердитися на неї.

Ця біда блакитноока так кумедно кусала нижню губу від хвилювання, що я ледь стримався, щоб не посміхнутись.

- Помилуйся, Хільдо, на те, що накоїв твій бісів підопічний! - Промовив я, вдаючи, що досі злюсь.

Відьмочка аж зблідла, коли побачила, що накоїв цей синій паскудник.

- Томасе! Я тебе зараз приб'ю власними руками! Швидко йди сюди, негіднику! - Лютувала відьмочка, розмахуючи руками.

Монстрик, побачивши, як сердиться його господиня, злякався і чкурнув під моє ліжко.

Малий негідник так поспішав сховатись, що втік так швидко, що тільки синій хвіст мелькнув.

- Алексе, вибач... Я не знаю, що найшло на Томаса. Я зараз його так покараю, так покараю, що йому мало не покажеться, - промовила Хільда, збираючись діставати свого підопічного у мене з під ліжка.

Якою б капосною і паскудною відьмочкою не була моя зведена біда, але я не міг дозволити їй повзати переді мною на колінах.

- Я сам, Хільдо, - зупинив я свою зведену сестру, взявши її за плече.

- Алексе! Тільки не знищуй його, будь ласка! Томас, звісно, наробив справ... Але ж він ще малий і зовсім ще дурний.

Я сама його дуже сильно покараю, - Злякано промовила Хільда, схопивши мене за руку.

- Заспокойся, Хільдо... - я хотів сказати, що не збираюсь нічого робити з її підопічним, але не встиг.

Бо відьмочка неочікувано обійняла мене і поцілувала в губи.