31 Хільда Малік

Вдома на нас з Алексом чекала новина. Вітчим зібрався їхати у відрядження і запросив мою маму із собою, бо дуже не хотів бути далеко від неї.

Батьки планували повернутись через два тижні, а до того часу Алекс залишався вдома за головного.

Мене це не особливо порадувало, бо відразу згадалося те, як не так давно капосний зведений брат мало не зіпсував мою зустріч з покупцем зілля.

Я помітила, що останнім часом Алекс чомусь досить дивно поводився  по відношенню до мене.

Якщо раніше мій пришелепкуватий зведений брат взагалі не звертав на мене жодної уваги, то зараз він приділяв мені її аж надто багато і це мене бентежило.

Я не розуміла того, з якого дива сталися такі кардинальні зміни в поведінці Алекса Монгомері і це мене дуже непокоїло.

Зайшовши до себе в кімнату, я кинула сумку з книгами на підлогу і впала на ліжко.

Схоже, що сьогодні у мене було забагато стресу і я жахливо стомилась.

Двері моєї кімнати різко відчинилися. Піднявши голову, я побачила дуже розлюченого зведеного брата.

- Ти чого вриваєшся в кімнату до дівчини без стуку?! - Розлючено заверещала я.

- Хільдо! Іди подивися, що накоїв твій ненормальний домашній улюбленець! - Лютував Алекс Монгомері, зиркаючи на мене, як троль на ельфа. А я що? Мене ж навіть вдома не було...

Драконячі хвости і кігті! Томас! Малий, паскудний негідник! Що він знову накоїв?!

Неохоче вставши з ліжка, я пішла слідом за сердитим зведеним братом.

Судячи з того, як злився Алекс, сталося щось дуже кепське.

Я точно приб'ю цього синього капосника. Оце він у мене отримає на горіхи...

Знала б я про те, що цей синенький малюк буде таким проблемним, то точно б не забирала його з того клятого лісу.

- Помилуйся, Хільдо, на те, що накоїв твій бісів підопічний! - Розлючено промовив герцогський синочок, коли ми підійшли до його кімнати.

Важко зітхнувши і подумки вилаявшись, я таки наважилась зазирнути в середину.

Краще б я цього не бачила! Тепер я розуміла, чому мій зведений брат виглядав таким розлюченим.

В цьому випадку його можна було зрозуміти... Я б теж психувала бо, якби хтось погриз все моє взуття і порвав майже весь мій одяг.

- Томасе! Я тебе зараз приб'ю власними руками! Швидко йди сюди, негіднику! - Сердито закричала я, побачивши винуватця всього цього хаосу посеред розкиданого і подертого одягу Алекса Монгомері.

Почувши мій розлючений голос, капосний і зовсім безсовісний монстрик чкурнув під ліжко мого зведеного брата.

От тільки цього мені зараз в не вистачало... Залишилось ще тільки поповзати на колінах перед цим пихатим індиком, дістаючи одного синенького страшка з - під його клятого ліжка.

От за що мені все це?! Де я встигла так прогнівити вищі сили, що тепер мушу ось так страждати?!