30 Алекс Монгомері

- Хільдо, ти дуже злякалась? - запитав я у відьмочки, коли ми з нею сіли в карету.

- Якщо чесно, то дуже... Маленьких монстрів типу мого Томаса я, звісно, не боюсь, бо не відчуваю в них агресії і бажання нищити все довкола. Але те червоне чудовисько - це вже зовсім інша справа... - важко зітхнувши, відповіла мені Хільда.

- Так, той  червоний монстр якось примудрився вирватися із тренувального полігону. А ще мені здалося досить дивним те, що на ньому не було спеціального нашийника, що мав придушувати його силу. Таке враження, що хтось спеціально його зняв і випустив з клітки, щоб він налякав студентів, - промовив я.

- Алексе, ти вважаєш, що хтось хотів таким чином зашкодити студентам магічної академії? - здивовано поцікавилась моя зведена сестра, витріщившись на мене.

- Звісно, що це могла бути просто прикра випадковість, але мене з дитинства  вчили не вірити у них.

- Але хто і з якою метою міг це зробити?

- Хто його знає, Хільдо, - зітхнувши, відповів я.

Розмовляючи з цією бідою блакитноокою, я і не помітив відразу того, що знову почав на неї витріщатись і завис на її губах.

Дідько! Драконячі кігті і хвости! Та коли вже все це закінчиться?!

У мене через цю малу, капосну і дуже проблемну бідосю знову почалася якась дурна плутанина в голові.

І полізли мені різні зовсім не підходящі думки про те, щоб обійняти Хільду, погладити її по довгому, білявому волоссю, а потім ще й поцілувати.

От як мені від цього всього позбутися?! Думав, що Лаура мені допоможе відволіктися, але де там... 

Хільда, як на зло, не виходила у мене з голови і не давала спокою навіть вночі, коли я лягав спати.

- Алексе, а я і не знала нічого про те,  що ти такий сильний темний маг, - неочікувано промовила моя зведена сестра, уважно дивлячись на мене.

- Тепер будеш знати, Хільдо. Може, тепер менше дурниць будеш робити, щоб зайвий раз не злити мене, - відповів я, поглянувши на відьмочку 

- Сумніваюсь...  Ще чого?! Я дуже люблю спостерігати за тим, як ти сердишся, Алексе, тому навіть не надійся на щось подібне, - сміючись, відповіла мені ця зведена біда.

- Хільдо, всі відьми такі паскудні, як ти? Чи є винятки? - Поцікавився я у відьмочки.

- Майже всі. Є, звісно, випадки типу моєї, милої у всіх випадках, мамці, - посміхнувшись, відповіла відьмочка.

- Так, твоя мама на відміну від тебе, зовсім не схожа на відьму. Цікаво в кого ти така паскудна вдалася? - Запитав я у Хільди.

- Я вдалася у свого батька - відьмака і бабцю, - відповіла моя зведена сестра.

Замилувавшись на її гарненьке личко, я не відразу помітив те, що ми з нею вже приїхали додому.

Дідько! Та що це, в біса зі мною коїться?!