28 Алекс Монгомері

Вранці я прокинувся у чудовому настрої. Я досі посміхався, згадуючи вчорашню пригоду зі своєю зведеною сестрою.

За сніданком Хільда старанно намагалась не дивитись у мою сторону.

А щойно ми сіли в карету, то відьмочка відразу відвернулася до вікна, вдаючи, що мене не існує.

Схоже, що Хільда досі переймалась через те, що зайшла до мене в кімнату в той самий момент, коли я збирався вдягти сорочку, тому поводилась саме так.

Спершу я хотів заговорити до неї, але потім передумав і вирішив не бентежити зайвий раз відьмочку, тому що вона і так виглядала якоюсь засмученою.

Не встигла наша карета зупинитись біля академії магії, як Хільда вискочила з неї, мов ошпарена і кинулась до своєї пришелепкуватої подружки, Ірми.

Сьогодні заняття в академії пройшли без пригод. Навіть на перервах Хільда поводилась якось підозріло тихо. 

Я не звик бачити цю відьмочку такою, тому не знав радіти мені чи ні.
З одного боку те, що вона поводилась тихо і нічого не вичворяла, було дуже добре.

Але з іншого - мене непокоїло те, що Хільда виглядала засмученою. Саме тому я вирішив поговорити з нею про це вдома.

Правда, я дуже сумнівався в тому, що моя паскудна зведена сестра - відьма захоче розповідати мені про те, що її турбувало та непокоїло.

Але принаймні я вирішив спробувати це зробити, бо мені було якось важко бачити Хільду такою невеселою.

Коли закінчилися заняття, я побачив те, як Хільда та Ірма вийшли зі школи і попрямували до місця, де на нас чекали карети.

Я теж вже хотів йти, але був змушений вислухати скарги Лаури на травознавство і викладача, який викладав цей предмет та спробувати її заспокоїти.

Неочікувано на вулиці почувся шум і жахливі крики. Залишивши свою дівчину, я поспішив на шкільне подвір'я, щоб побачити, що ж там таке сталося.

Виявилося, що зі шкільного тренувального полігона для бойових магів втік монстр і зараз він лякав всіх довкола. Особливо дівчат, що кричали, як навіжені.

Коли я побачив, що Хільда опинилась в небезпеці, у мене всередині все похололо.

Моя зведена сестра і її подруга опинились на шляху монстра і зараз перелякано спостерігали за тим, як він до них наближався.

Моє тіло рухалось саме собою. Я кинувся туди, де знаходились відьмочки, щоб захистити їх.

- Алексе! Ні! Там небезпечно! - Почувся за спиною голос Лаури, але я її не слухав.

Наступної миті я вже стояв перед великим червоним монстром, закривши собою зведену сестру і її подружку.

Це був один із найнебезпечніших монстрів, що використовувались для тренувань з бойової магії в нашій академії.

Зазвичай на тих монстрах, які використовувала школа для навчання бойових магів, були одягнені зачаровані нашийники, що обмежували їхні сили, але на цьому його не було і це було дуже погано.