27 Хільда Малік

Аааа!!! Аааа!!! Драконячі хвости і кігті!!! Що це щойно зі мною було?! Який страшний жах і жахливий сором!

Мало того, що я  припхалася без дозволу в кімнату мого зведеного брата, так я ще й осоромилась і виставила себе повною, пришелепкуватою дурепою!

Якого біса я витріщалась на  клятого Алекса, наче ті дурні курки, що бігали за ним в школі магії?! 

Тепер Алекс Монгомері точно вирішить, що я на нього запала. Тільки не це! Знаючи його, цей гад точно буде з мене кепкувати.

Може, мені пороблено чи мене хтось прокляв або зурочив? Бо як інакше пояснити те, що відбувалось зі мною останнім часом?

Я почала втрачати спокій і здоровий глузд через свого зведеного брата, який мене ненавидить і вже має дівчину. У нас з ним не було жодної краплі спільної крові, тому мені було трохи дивно називати його "братом".

Згадавши про те, як Алекс Монгомері щойно насміхався з мене, нахабно демонструючи свої кляті м'язи, я красномовно вилаялась і впала на ліжко, накривши свою бідолашну відьомську голову подушкою.

Який жах! Який страшний жах! Здається, що я запала на хлопця, який мене ненавидить і кохає іншу дівчину.

Крім того, цей хлопець - чаклун! З давніх - давен відьми і чаклуни завжди ненавиділи одне одного.

Моя мама - одна з небагатьох відьом, що наважилась не тільки закохатись у чаклуна, в ще й вийти за нього заміж.

Через це більшість відьом нашого ковена перестали з нею спілкуватись і вважали геть ненормальною.

Спершу я теж сердилась на свою маму через її бажання бути разом із чаклуном, але потім зрозуміла, що вони, і справді, кохали одне одного і були дуже щасливі разом.

Схоже, що її гени передались і мені. Оскільки я теж запала на чаклуна.  Правда, в моєму випадку все було зовсім  не так добре, як у випадку моєї мами і герцога Монгомері.

Враховуючи те, як Алекс до мене ставився з першого дня нашого знайомства і те, що він - мій зведений брат, то у мене не було жодного шансу на те, що у нас з ним щось складеться.

Я чудово все це розуміла, тому вирішила якось позбутися тих дурних і недоречних почуттів, які відчувала до Алекса Монгомері.

Я не хотіла страждати і почуватись якоюсь нещасною жертвою, бо це страшний сором для  відьми.

Схоже, що Томас вирішив, що я так переймалась саме через нього і почав тертися об мою руку своєю мордочкою, намагаючись таким чином мене підбадьорити.

Хоч я ще досі сердилася на цього синенького негідника, але не втрималась і посміхнулась.

- Томасе, ну чому ти такий капосник? Сьогодні через тебе я потрапила у досить складну ситуацію і ще й осоромилась перед тим пихатим індиком, - промовила я, погладивши страшка по голові.

Монстрик замуркотів і почав сунутись до мене на руки.

- Який же ти хитрун, Томасе, - сміючись, промовила я, обійнявши цього ледачого негідника.

Малому капоснику вдалось мене трохи розвеселити і відволіктись від сумних думок про свого зведеного брата.