26 Алекс Монгомері

Прийнявши душ, я вийшов із ванної кімнати. Я почав вдягатись, але мені завадили. Двері моєї кімнати різко відчинилися.

На порозі стояла Хільда і шоковано витріщалась на мене. Відьмочка виглядала так, наче її спіймали за руку на місці злочину і це було дуже кумедно.

- Ти щось хотіла, Хільдо? - Поцікавився я у відьмочки, ледь стримуючись, щоб не розсміятись.

- Я ... Я... Я зайшла сюди, бо шукала Томаса... Я стукала, але ти мені не відповів... - розгублено промовила Хільда, розчервонівшись, як маківка.

- І ти вирішила зайти? - Запитав я, закусивши губу, щоб не розсміятись.

- Та ... Так. Я просто хотіла забрати свого монстрика і все...

- Забрати монстрика? Тоді чому ти стоїш з відкритим ротом і витріщаєшся на мене замість того, щоб шукати свого улюбленця, Хільдо? - Запитав я у відьмочки, піднявши брову.

- Нічого я на тебе не витріщаюсь! Треба ти мені, як мавпі газета! Я... Я просто не очікувала тебе побачити, тому і здивувалась, - почала відбріхуватись капосна відьмочка.

- Хільдо, ти не очікувала побачити мене в моїй же кімнаті? - Сміючись, запитав я.

Мені подобалося жартувати з Хільди, бо вона дуже кумедно на це реагувала. Як це не дивно, але зараз ця дрібна паскудниця навіть здавалась мені милою.

Оце я дожився... Мало того, що милуюся своєю нестерпною зведеною сестрою, так ще й вважаю її милою.

- Я думала, що тебе не було в кімнаті, тому і зайшла... - Розгублено відповіла Хільда, хлопаючи своїми довжелезними віями.

- Гаразд, Хільдо. Йди шукай свого монстрика, - промовив я, усміхнувшись.

- Дякую, - сказала моя зведена сестра і взялася за пошуки Томаса.

Синій страшко знайшовся майже відразу. Виявилося, що  цей хитрий негідник ховався під моїм ліжком.

- Оце ти дожилася, Хільдо, що від тебе вже навіть монстри тікають. Ти не думала над тим, щоб стати трохи добрішою? 

- Я і так надто вже добра, - задерши свого гарненького носика, відповіла мені відьмочка.

- Ага ... І дуже допитлива, бо досі продовжуєш витріщатися на мене, - сміючись, сказав я.

- Алексе, ти - павіан безсоромний! Чому досі не вдягнув сорочку, а стоїш і хизуєшся своїми бісовими м'язами і кубиками преса? Тим більше, що тут знаходжусь я.

- Хільдо, я знаходжусь в своїй кімнаті. І можу ходити тут так, як захочу. Крім того, я помітив, що тобі сподобався мій торс, - відповів я їй.

- Самозакоханий, безсоромний бовдур! Я тебе ненавиджу! - Розчервонівшись, заверещала моя зведена сестра і вискочила з моєї кімнати так, що за нею аж засвистіло.

Дивлячись в слід Хільді, я продовжував сміятись. Я бачив те, з яким захопленням відьмочка витріщалась на мене і це мені сподобалось.

Після цього випадку з монстриком, мій настрій стрімко почав підніматись.

Мені відразу згадалося те, як не так давно Хільда сказала, що вважає мене красунчиком.

Від думки про те, що я подобався Хільді, мені стало дуже добре, хоч це і здавалось повним божевіллям.