20 Алекс Монгомері

Вийшовши зі своєї кімнати, я поспішив в їдальню і майже зіштовхнувся з дрібною капосною відьмочкою.

Поглянувши на Хільду, я так і завис, наче бовдур якийсь. Зазвичай відьмочка майже не користувалась косметикою, але сьогодні вона вирішила зробити макіяж.

Моя зведена сестра і без будь - якої косметики була справжньою красунею, а зараз виглядала просто неймовірно, тому я і почав витріщатись на неї.

За сніданком я спіймав себе на тому, що постійно поглядав на Хільду. Що ця малявка собі надумала? З якого це дива вона вирішила нафарбуватись саме сьогодні, коли ми їдемо до академії?

От, паскуда мала! Схоже, що Хільда вирішила навести красу, щоб привернути увагу хлопців.

Тільки цього мені ще не вистачало для повного щастя! От, вертихвістка дрібна! Капосна, хитра відьма!

Поснідавши, ми з Хільдою сіли в карету і поїхали до академії. Я з усіх сил намагався не витріщатись на свою зведену сестру і поводитись так, як завжди. Хоч всередині у мене все палало.

Драконячі кігті і хвости! Треба якось заспокоїтись і взяти власні емоції під контроль.

Опам'ятайся, Алексе, це всього лише твоя нестерпна  зведена сестра - відьма, яку ти успішно ненавидів цілий рік.

Вона ніяк не змінилась. Така ж паскудна, мстива і сварлива, як і раніше. Дідько! Та що, в біса, таке коїться?! Чому я поводжусь, як повний придурок?! Не вистачало ще, щоб ця хитра пройда помітила, що я на неї витріщаюсь. 

Так... Стоп! Все добре... Я зараз приїду у академію, зустрінусь із Лаурою і мої почуття та емоції прийдуть у норму. 

Поряд зі своєю дівчиною я і думати забуду про Хільду. Треба лише трішки почекати.

Як на зло, саме в цю мить наша карета підскочила, наїхавши на якийсь камінь і нас з Хільдою добряче трусануло.

Я мимоволі спіймав відьмочку в свої обійми, щоб вона не впала. В цей момент я відчув себе так, наче у мене влучила блискавка.

Тримаючи в обіймах Хільду, я завис розглядаючи її спокусливі губи, що були так близько до мене. 

Зібравши всю свою силу волі в кулак, я ледь втримався, щоб не впитися в них поцілунком.

Щойно до мене почав повертатись здоровий глузд, і я усвідомив те, що зараз відбувалося, я різко відпустив свою зведену сестру і відвернувся до вікна.

Мої емоції били через край. Тримати цю відьму в обіймах мені здавалося таким правильним і бажаним, що я сам цього злякався.

Я кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, щоб хоч трохи заспокоїтись і привести свої думки в порядок.

Як це не дивно, але Хільда навіть подякувала мені за допомогу. При цьому, вона виглядала такою розгубленою і збентеженою, що я ледь втримався, щоб не обійняти її знову.

Коли нарешті наша карета зупинилась біля будівлі академії магії, я видихнув з полегшенням.

Зараз все налагодиться. Я побачу свою дівчину і забуду про цю біду блакитнооку.