19 Хільда Малік

Від хвилювання я майже всю ніч не спала, тому прокинулась стомленою і невдоволеною.

Вмившись, почистивши зуби і привівши себе до ладу, я одягнула новеньку форму студентки королівської академії магії.

Трохи подумавши, я вирішила зробити макіяж. В будь - якому випадку краще виглядати вродливою і впевненою в собі відьмою, ніж як якесь злякане дівчисько.

Вийшовши зі своєї кімнати, я неочікувано зіштовхнулася з Алексом Монгомері. Сьогодні він теж одягнув свою форму, яка дуже йому пасувала. 

Який же він красунчик. Трясця! Про що тільки я думаю! Не вистачало ще мені, гордій відьмі, запасти на якогось там чаклуна! Фу! Сором який!

- Дивись, куди прешся, йолопе, - буркнула я,  дуже сподіваючись на те, що Алекс не помітить того, як я зашарілась.

- Вибач, я поспішав і не помітив тебе, малявка, - промовив Алекс Монгомері, нахабно посміхнувшись.

- Великий аж до неба, але тупий, як пробка, - відповіла я, задерши носа.

- Хільдо, ти часом не забулася, що нам вже час їхати на навчання? - поцікавився Алекс, піднявши брову.

- Я все чудово пам'ятаю, бовдуре! - розсердившись, відповіла я.

За сніданком Алекс чомусь постійно на мене витріщався і це мене дуже бентежило.

Після сніданку ми з моїм нестерпним зведеним братом вийшли на вулицю і попрямували до розкішної герцогської карети, яка мала відвезти нас до академії.

Коли я сіла в карету, герцогський синочок вмостився поруч зі мною.

Я відчула приємний аромат дорогих чоловічих парфумів Алекса і мало не замукотіла від задоволення.

Драконячі кігті і хвости! Та що це зі мною робиться?! Стоп! Треба негайно взятись за розум і припинити ось так реагувати на цього телепня.

Наступної миті карета наїхала на якийсь камінь і її добряче трусануло. Я налетіла на свого зведеного брата, а він ще й обійняв мене, щоб я не впала на підлогу.

Від такої близькості до Алекса Монгомері, мене миттєво  кинуло в жар.

- Йой! - Зойкнула я від неочікуваності.

- Обережно, Хільдо. Ти мало не гепнулась, - промовив Алекс, якось підозріло витріщаючись на мене.

Як це не дивно, але аристократ не поспішав мене відпускати і це мене дуже здивувало.

В якийсь момент Алекс, наче опом'ятавшись, різко відпустив мене і відвернувся до вікна.

- Дякую, що вчасно спіймав мене і не дав впасти, - засоромившись, промовила я.

- Пусте... Не варто дякувати. Просто будь уважнішою, Хільдо, - відповів герцогський синочок, навіть не дивлячись на мене.

Така дивна поведінка Алекса мене здивувала і навіть трохи образила. Цей бісів бовдур так раптово відсахнувся від мене, наче я прокажена якась.

Карета неочікувано зупинилась біля великої і розкішної будівлі білосніжного кольору.

- Ми приїхали, Хільдо. Це наша академія магії,  - промовив Алекс.

Трясця! Та навіть сам вигляд цієї будівлі вражає, натякаючи на те, що таким, як я, тут не місце.