17 Хільда Малік

- Трясця! Ірмо, завтра вже розпочинається навчання в академії магії, - важко зітхнувши, промовила я, ставлячи на тумбочку біля свого ліжка тацю із сирним пирогом і чаєм.

- Так, навіть не віриться, що літо так швидко закінчилось,  - промовила подруга, беручи в руки чашку з чаєм.

- І мені не віриться, - важко зітхнувши, промовила я.

- Знаєш, Хільдо, якщо вже зовсім чесно, то я трішечки боюся їхати в цю академію - зітхнувши, зізналась мені Ірма.

- Чого там боятись, подруго? Ти бачила дівчину мого зведеного брата, Лауру? Вона ж тупа, як пробка! Якщо вже ця дурепа може там навчатись, то такі розумнички і красуні, як ми з тобою, точно зможуть. Не хвилюйся про це... Все буде добре, подруго.

- Хільдо, а якщо всі золоті дітки почнуть нас з тобою гнобити, бо ми відьми і не відносимось до їхнього кола?

- Ми їм покажемо, що з нами жарти погані...   Крім того, мій зведений брат теж там буде. Якби там не було, але він не дозволить, щоб нам хтось серйозно нашкодив, бо мій вітчим йому за це голову відірве, - відповіла я, відриваючи свій чай.

- Було б добре, якщо так... Хоч якийсь захист. Знаєш, Хільдо, якщо чесно, то я вважаю Алекса Монгомері справжнім красенем. Хоч він ще той сноб і постійно так невдоволено зиркає на мене, що аж мурашки по тілу біжать. А ти, що думаєш про свого зведеного брата?

- Нічого я про цього бовдура нахабного не думаю! Треба він мені дуже, - промовила я і важко зітхнула, бо насправді думала про Алекса щодня.

- Ну, хоч мені не бреши, Хільдо. Не можна жити під одним дахом з таким красунчиком і не помічати цього. Зізнавайся, подруго, - причепилась до мене Ірма.

- Добре, добре... Я вважаю, що Алекс досить симпатичний, хоч і ще той йолоп. А ще він сильний, сміливий і дуже талановитий маг, - видала я.

Саме в цей момент почувся чийсь кашель. Озирнувшись, я побачила на порозі своєї кімнати зведеного брата.

Судячи з того, який у цього гада був задоволений вигляд, він точно почув те, що я щойно бовкнула з дурної голови.

Аааа!!!! Тільки не це!!! Тепер цей самозакоханий, пихатий індик точно подумає про те, що я запала на нього!

Тільки цього мені ще не вистачало для повного щастя! Алекс же тепер почне з мене насміхатись.

- Алексе, якого біса, ти припхався до мене в кімнату?! - Заголосила я, прекрасно пам'ятаючи про те, що найкращий захист - це напад.

- Хільдо, мені дуже приємно знати про те, що ти вважаєш мене вродливим, сильним, сміливим і талановитим, - сміючись, видав цей безсоромний козляра.

- Чого ти припхався сюди, йолопе?! - Розлючено поцікавилась я у свого зведеного брата, спопеляючи його поглядом.

- Мене батько попросив покликати вас двох у їдальню. Вечеря вже готова, - посміхаючись, відповів Алекс.

- А стукати тебе не вчили?! - Обурено поцікавилась я.

- Звісно, що вчили. І я б обов'язково постукав би, якби у тебе були зачинені двері, Хільдо. Наступного разу зачиняйте двері, дівчата, якщо не хочете, щоб про ваші таємниці дізнались, - сміючись порадив мій нестерпний і капосний зведений брат.

Психанувши, я схопила з ліжка подушку і запустила у цього гада, але він примудрився ухилитись і підморгнувши мені, пішов геть.

Який страшний сором! Тепер Алекс Монгомері знає про те, що я вважаю його красунчиком.

Як я могла забути зачинити ті кляті двері?!