16 Алекс Монгомері

Немає мені ніякого спокою через цю дрібну відьму. Постійно щось начворить, а мені думай, що з цим всім робити.

Я навіть згадувати не хотів про те, що через кілька днів розпочнеться навчання в академії магії, бо чудово розумів, що у мене буде величезна  купа проблем, пов'язаних із Хільдою та її подругою, Лаурою.

Моя дівчина і моя зведена сестра, м'яко кажучи, недолюблювали одна одну і постійно влаштовували жахливі сварки.

Я підозрював, що і в академії цього буде не уникнути, тому збирався поговорити окремо з кожною із дівчат та попросити їх поводитись спокійніше і не створювати зайвих проблем.

Ще й в голові у мене творився  справжнісінький хаос. Я вже кілька днів ловив себе на тому, що постійно думав і витріщався на Хільду.

Вже навіть випив антидот, на випадок того, якщо моя безголова зведена сестра непомітно пригостила мене любовним зіллям, власного виробництва.

Але після цього нічогісінько не змінилося. Всі мої думки продовжували крутилися довкола однієї капосної і хитрої відьми і це мене жахливо бісило.

Ну не міг я запасти на таке хитре, жадібне і навіжене дівчисько. Не міг і все тут!

Де Хільда і де достойні, милі і виховані дівчата? Та між ними справжня прірва! 

Це просто тимчасово. Хільда була, до біса, вродливою, тому я і заглядався на неї. Пройде трохи часу і це мине. 

Особливо, коли почнеться навчання в академії магії, бо там дуже багато вродливих і яскравих дівчат. На їхньому фоні ця мала зараза відразу загубиться.

Повертаючись із тренувального полігона, я побачив Хільду і її синього страшка. Ці двоє розважались в саду.

Точніше моя зведена зараза намагалась чомусь навчити свого дивного улюбленця, а той вдавав, що нічого не чує і не розуміє, що дуже сердило Хільду.

- Томасе, сидіти! Ти мене чуєш чи ні?! Ну що за ледачий монстрик мені дістався?! Не будеш слухатись, я відвезу тебе назад в ліс! Там тобі не буде ні смачненької їжі, ні м'якенької подушки! - Невдоволено кричала відьмочка, тупаючи крихітною ніжкою і розмахуючи руками.

Дивлячись на цю біду, я мимоволі посміхнувся. Ну, що за дівчина така? Коли інші дівчата заводять собі кошенят і песиків, ця вирішила, що їй потрібен монстр Безодні.

- Я з тобою не жартую, Томасе! Ледащо мені тут не потрібне!  Або ти мене слухаєшся і виконуєш мої накази, або повертаєшся назад до лісу! - Продовжувала злитися Хільда.

Як це не дивно, але її синій улюбленець послухався і почав щось робити, хоч і дуже неохоче.

- Таких ледачих монстрів я ще не бачив, Хільдо. Може, краще продаси його в зоопарк? Там за таких страшків добре платять, - сміючись, сказав я, підійшовши до своєї зведеної сестри.

- Можна подумати, що ти багато монстрів бачив? - Закотивши очі, невдоволено пробурчала відьмочка.

- Я не тільки їх бачив, але ще й знищував... Так що, якщо захочеш спекатися цього ледацюги, то тільки скажи, сестричко. Я з радістю тобі допоможу. Можу домовитись йому про місце в зоопарку, а можу і позбутися його взагалі, - сказав я.

Почувши мої слова, Томас загрозливо загарчав, піднявшись на лапи 

- Алексе, не кажи так! Ти травмуєш його психіку! Він же ще зовсім малий! - Хільда кинулась захищати свого страшка, закривши його від мене собою.

Відьмочка опинилась зовсім близько від мене і я завис, задивившись на її губи і декольте.

Драконячий хвіст і тисяча демонів! Та що це зі мною робиться?! Скільки можна?! 

Психанувши, я нічого не сказав Хільді, а просто розвернувся і швидко драпанув геть, подалі від гріха.