15 Хільда Малік

Бісів Алекс! Що цей нахаба собі надумав?!

Мало не перелякав мого клієнта мало не до втрати свідомості. Бідолашний руденький Генрі аж зблід, коли побачив цього аристократично гамадрила.

- Алексе, якого дідька ти припхався і мало не зіпсував мою зустріч з покупцем?! Думаєш, що клієнти на дорозі валяються?! - Розлючено запитала я, сердито зиркнувши на свого зведеного брата.

- Хільдо, мені такі твої зустрічі невідомо з ким не подобаються. Хіба тобі не вистачає тих грошей, що мій батько виділяє на твої витрати? - Невдоволено промовив Алекс.

- Мені байдуже, що тобі подобається, а що ні! Ті гроші, що мені виділяє герцог Монгомері, я відкладаю собі на майбутнє, а на дрібні витрати заробляю сама.

- Поки батьків немає вдома, я відповідаю за тебе, Хільдо. Якщо я захочу, то зроблю так, що ти не зможеш вийти за межі нашого маєтку, - нахабно заявив цей нестерпний паскудник.

Я вже збиралась розповісти цьому самовпевненому блазню, що про все це думала, але вчасно стрималась, бо згадала, що поки наші батьки відсутні, то Алекс у нас за головного. Так сказав герцог Монгомері перед від'їздом.

Проблем з вітчимом я точно не хотіла, тому вирішила змовчати і стерпіти принаймні трішки.

Згадавши про те, що мій зведений брат вже раз купився на мої вмовляння, я вирішила знову цим скористатися.

- Алексе, ти ж не якийсь - там безсердечний злюка, що позбавить нещасну, беззахисну дівчину можливості заробити собі кілька копійок, чесною і важкою працею? - Запитала я у нього, хлопаючи віями.

- Хільдо...

- Я ж знаю, який ти насправді добрий, чуйний і милий, - продовжила я підлещуватися, не даючи йому і слова вставити, щоб не бовкнув якоїсь непотрібної дурниці.

- Я, звісно, добрий, в от чи заслуговує така паскудна капосниця, як ти, на мою доброту? Вчора я тобі монстра дозволив залишити в якості домашнього улюбленця, а потім ще шукати його допомагав, а ти мені чим сьогодні віддячила, Хільдо? Познущалась над моєю дівчиною! 

Почувши звинувачення свого нестерпного зведеного брата, я вже не могла змовчати, але вирішила вчинити хитріше, а не просто влаштувати чергову сварку.

- Завжди так... Ти ніколи мені не віриш, Алексе.... Інколи я, звісно, знущалась над тією кривоногою макакою, Лаурою, але точно не цього разу. Я просто проходила повз неї навіть вітатись не збиралась, щоб не почати сварку. А твоя дівчина сама на мене накинулась і почала принижувати та ображати. Я трималась стільки, скільки змогла. А тоді не втрималась і начаклувала їй ту бісову бородавку, - хлипаючи і витираючи сльози, розповіла я.

- Хільдо, необов'язково було так робити. Ти могла про все розповісти мені і я б поговорив з Лаурою про її поведінку, - розгублено сказав Алекс.

О! То цього аристократичного телепня таки пройняли мої сльози. Ха- ха! Тепер я знаю, чим можна вплинути на Алекса.

- Алексе, де ти бачив відьом, які бігають жалітися до зведеного брата? Відьми  мають бути сильними і незалежними і вміти за себе постояти, - розмазуючи сльози по обличчю, промовила я.

- Яке ж ти нещастя, Хільдо... Припини негайно лити сльози. До речі, плаксивих відьом я теж не бачив. Заспокойся і витри сльози. Можеш продавати свої зілля стільки, скільки захочеш, але коли йтимеш на зустріч з покупцем, то попереджай мене. Я піду туди з тобою.

- Ти мені всіх клієнтів розлякаєш своїм загрозливим і пихатим виглядом, - шморгнувши носом, відповіла я 

- Я можу триматись на відстані і спостерігати за усім... І з Лаурою я поговорю, щоб вона тебе більше не провокувала. А тепер витирай свої сльози і шмарклі і пішли додому, - сказавши це, Алекс дав мені свою дорогу носову хустинку.

Вона була така гарна і з його ініціалами, що я з величезним задоволенням в неї вишмаркалась.