11 Хільда Малік

Через свого бісового зведеного брата я не спала цілу ніч. Тільки те і робила, що крутилася з боку на бік і ганяла від себе дурні думки.

Як на зло, перед очима стояло нахабне, але  до біса вродливе, обличчя Алекса. 

Ну за що мені все це?! Жила собі спокійно і горя не знала поки не поцілувала того йолопа.

А тепер втратила нормальний сон і спокій. Ой, бідна я бідна... Що мені тепер робити? Ще й в академію магії через кілька днів треба йти.

Спустившись на перший поверх, я побачила Алексову дівчину, Лауру, і подумки вилаялась.

Драконячі кігті і ельфійські вуха! Тільки цієї пихатої козячої морди мені тут не вистачало для повного щастя...

Я чесно збиралась просто пройти повз цю аристократичну дурепу, але мені це не вдалося.

- О, з'явилась наша навіжена лісна приблуда, - промовила Лаура, з викликом поглянувши на мене.

От, жаба блохаста! Гадюка болотяна! Хоче проблем? Я їх їй влаштую...

- Якщо ти забулась, дурепо, то я тут живу! А от ти чого сюди припхалась? - Промовила я, взявши руки в боки.

- Я приїхала в гості до свого коханого хлопця! Але звідки тобі, страхолюді, щось знати про кохання і хлопців?

- Зараз ми побачимо, хто з нас страхолюда... - промовила я, шепочучи закляття.

Наступної миті на носі в Лаури вискочила здоровенна, волохата бородавка. Побачивши це, я зареготала.

Схоже, що ця пришелепкувата жаба щось запідозрила, бо дістала із сумочки дзеркальце.

Помітивши всю цю красу, Алексова пасія верещала, як ненормальна.

Дивлячись на неї, я сміялась до сліз. У вітальню забіг Алекс. І тут почалося...

- Алексе, любий! Ти тільки поглянь, що ця клята  відьма зробила зі мною! Вона ненормальна! Зроби щось! - Верещала ця підла жаба, витираючи сльози і вдаючи із себе нещасну жертву.

Мій зведений брат кілька секунд витріщався на свою крикливу пасію, а потім перевів розлючений погляд на мене і тут мені стало не до сміху.

- Хільдо! Якого біса?! Що ти вичворяєш?! Скільки можна?!  - Лютував Алекс, спопеляючи мене злющим поглядом.

- А я що? Ця корова сама мене спровокувала! Вона почала мене обзивати! Що я мала по твоєму робити, Алексе? Терпіти приниження, спустивши голову, бо я - звичайна відьма, а вона - бісова аристократка? Цього не буде! Якщо мене ображають, я завжди даю здачі! Хочеш, щоб з твоєю жабою все було добре, то тримай її подалі від мене! - Розлючено відповіла я.

- Хільдо, виправи все негайно! - Сердито сказав мій клятий зведений брат.

- Ага! Зараз! То не я вже побігла?! Нехай ця дурепа котиться до біса! - Психанувши, промовила я і вийшла з вітальні, голосно гепнувши дверима.

Мене мучили образа і злість. Чому Алекс завжди вважає мене у всьому винною?!

Всі вони однакові ці аристократи! Ненавиджу їх!