10 Хільда Малік

Я дуже злякалась і розгубилась, коли Томас зник з моєї кімнати. Я ж тільки на мить відволіклась від нього і на тобі...

Я дуже розхвилювалась за цього синього, непосидючого монстрика. 

Хоч Томас і був породженням Безодні, але він був ще зовсім малим і беззахисним.

Панікуючи, я бігала по маєтку, шукаючи свого улюбленця, який зовсім не поспішав знаходитись.

Зустрівши Алекса, я попросила його про допомогу, хоч і не особливо надіялась на те, що цей пихатий індик мене послухає.

Я так розхвилювалась, що навіть розплакалась прямо на очах у герцогського синочка. Я вже думала, що він підніме мене на сміх, але цього не сталось.

Хоч мій зведений брат і бурчав, але все ж вирішив допомогти мені з пошуками Томаса.

Ми разом з Алексом вирішили перевіряти маєток, починаючи з першого поверху.

Зайшовши на кухню, Алекс зупинився і прислухався. А потім він рушив у одну із комор, де зберігались продукти харчування.

- Хільдо, йди сюди. Ось твоє нещастя, - посміхнувшись, промовив він, вказуючи мені на дальній куток комори.

Перед моїми очима постала картина маслом. Томас з'їв всі ковбаси, що зберігались в коморі і  навіть запечену свинячу ногу та добряче збільшився в розмірах.

- Ого! Оце ти підкріпився, Томасе. Поглянь, який здоровань став, - Шоковано промовила я, роздивляючись монстрика.

- Монстри ростуть значно швидше, ніж звичайні тварини і тому їдять значно більше. Так що май це на увазі, Хільдо, - промовив мій зведений брат.

- Ми вчили про це на заняттях у відьомській школі, але я не думала, що вони аж так швидко ростуть. Минуло лише кілька годин, а він он як вимахав, - посміхнувшись, сказала я.

- Раз я допоміг тобі знайти цього страшка, ти мені будеш винна, Хільдо, - заявив аристократ, хитро посміхнувшись.

- А я вже розмріялась про те, що у мене добрий і безколисливий зведений брат... Добре, якби там не було, але я вдячна тобі за допомогу. Якщо буде потрібно щось, то звертайся.

- Звернусь, - сказавши це, Алекс пішов геть.

Прихопивши Томаса, я попленталася до себе в кімнату.

Я, мабуть, геть здуріла, бо цілісінький вечір думала про свого зведеного брата.

Коли сьогодні я цілувала Алекса в щоку, то відчула, що мене наче блискавкою вдарило. Таке зі мною було вперше.

Минулого року я читала якусь книгу, де розповідалося про те, що відьма відразу відчує свою пару, якщо поцілує.

Ні! Це точно не мій випадок! Алекс Монгомері - це пихатий і нестерпний чаклун - аристократ. 

Не кажучи вже про те, що він - мій зведений брат. Він точно не може бути моєю парою.

Мабуть, я просто перехвилювалась через те, що поцілувала красунчика.

Бо хоч я і не хотіла цього визнавати, але бісів Алекс Монгомері був справжнім красенем.