8 Алекс Монгомері

Повернувшись додому, я пішов до себе в кімнату. Думав, що трохи посплю після важкого і виснажливого тренування, але де там...

Хіба ж тут заснеш після того, що вчворила моя капосна зведена сестра?

Я з усіх сил намагався думати про свою дівчину Лауру, а мені в голову нахабно лізла капосна відьма на ім'я Хільда Малік.

Я не міг зрозуміти того, якого біса, я так відреагував на якийсь невинний поцілунок в щоку.

Хіба мало дівчат так мене  цілувало? Але жодного разу мене ще так не накривали емоції.

Заспокойся, Алексе! Це всього лише твоя пришелепкувата зведена сестра, яка постійно тебе дратує і суне свого кирпатого, допитливого носа всюди, куди її не просять.

Я старанно запевняв себе у тому, що в Хільді не було нічого особливого. 

Ну, хіба що, гарненьке личко, великі блакитні очі і довге біляве волосся, до якого хотілося доторкнутися і заправити відьмочці за вушко.

Дідько! Куди мене знову понесло?! Ну і що тут такого, що моя нестерпна зведена сестра трохи симпатична?

Зовсім нічого ... Хіба мало довкола гарних дівчат? Милих, вихованих, а не якихось паскудних відьом ?

Он, хоч би, моя Лаура... І мила, і вихована, і вродлива. Не те що це блакитнооке, біляве нещастя.

Точно! Треба сконцентруватись на своїй дівчині, а не думати про пришелепкувату відьму, яка додумалась притягти додому монстра Безодні.

Ми з Лаурою були знайомі з самого дитинства і чудово знали одне одного.

Мені було з нею комфортно і спокійно. Правда, трохи нудно, але краще так, ніж постійно почуватись так, наче сидиш на бочці із порохом, яка в будь-який момент може вибухнути.

Бо саме так я почувався поряд із Хільдою, яка щодня вичворяла щось нове, чим доводила мене до справжнього сказу.

От як сьогодні з тим бісовим монстром... Я б ще зрозумів те, якби Хільда принесла додому якесь  бездомне кошеня чи песика і навіть проти нічого не сказав би.

Але ж ця ненормальна відьма вирішила завести собі в якості домашнього улюбленця монстра Безодні.

Що треба мати в голові, щоб до такого додуматись?! Я навіть не уявляю того, які гігантські і навіжені таргани водяться в голові у моєї зведеної сестри.

Покрутившись з боку на бік, я так і не заснув, хоч дуже старався це зробити.

Зиркнувши на годинник, я вирішив піти на кухню і попити чаю.

Звісно, що я міг і просто наказати покоївці принести мені його в кімнату, але вирішив трохи розім'яти ноги.

Саме тому я поплентався на кухню, а не через те, що там в цей час частенько любила чаювати моя бісова зведена сестра.

Вийшовши із своєї кімнати, я і кількох кроків не встиг зробити, як на мене налетіла схвильована Хільда.

- Що сталося? Куди ти летиш, як ненормальна? - Запитав я у неї 

- Алексе, ти часом ніде не бачив мого Томаса? Він кудись зник і я не можу його знайти, - промовила відьмочка, з надією поглянувши на мене.

- Не бачив я твого монстра ... Я тільки з кімнати вийшов. До речі, якщо він щось накоїть, за це будеш нести відповідальність саме ти.

- Я просто хвилююсь, щоб Томас не потрапив у біду. Він ще зовсім маленький і нічого не знає... - промовила Хільда, шморгнувши носом і розплакалась.