6 Хільда Малік

Почувши про те, що цей пихатий індик хотів, щоб я поцілувала його в щоку, я спершу подумала, що він жартував і тому перепитала. 

Виявилось, що Алекс зовсім не жартував і справді хотів саме цього.

Я мало не луснула від обурення. От що в голові у цього аристократичного ідіота?

Як цьому індику заморському могло щось подібне спасти на думку? 

Та, щоб я, відьма, цілувала якогось бовдура чаклуна? Дзуськи! Нехай викусить!

Я вже збиралась влаштувати скандал і так тицьнути йому дулю, щоб у нього аж ніс закрутився, але дуже вчасно згадала про свого кумедного, синенького монстрика, якого я назвала Томасом, і стрималась.

Якщо для того, щоб він жив  разом зі мною тут, в маєтку герцога, треба тільки доторкнутися губами до щоки Алекса, то я вже якось це переживу.

Нічого! Потім добряче вимию губи з милом  і забуду про це, як про страшний сон.

Набравшись хоробрості, я підійшла ближче до цього здорованя і схопивши його за сорочку, притягла до себе, бо цей телепень навіть не здогадався нахилитись і підставити мені ту свою бісову щоку.

Згадавши про свого Томаса, я нарешті наважилась і поцілувала Алекса Монгомері в щоку.

- Я виконала твою умову, Алексе. Тепер твоя черга... Ти маєш мені де з чим допомогти...

- Мені дуже цікаво, Хільдо, що ж це таке серйозне, що ти заради цього наважилась поцілувати мене в щоку, - промовив герцогський синочок, посміхаючись.

- Про це ти дуже швидко дізнаєшся, Алексе, - впевнено пообіцяла я йому і пішла на вулицю.

Я поспішала до того місця, де зараз на мене чекала моя подруга Ірма разом із Томасом.

Мій капосний, самовпевнений і нахабний зведений брат поспішав слідом за мною.

- Хільдо, куди ти мене ведеш? Я вже починаю хвилюватись, - посміхаючись, сказав Алекс.

- Зараз ти сам все побачиш, Алексе, - відповіла я, намагаючись уявити собі його реакцію, коли він побачить малого.

Ірма чекала на мене неподалік від герцогського маєтку в невеличкому парку.

Побачивши мене разом з Алексом, вона дуже здивувалась, бо зовсім не очікувала того, що цей пихатий йолоп погодиться прийти сюди.

- Алексе, це Томас... Я сьогодні знайшла цього синенького малюка в лісі, коли збирала там трави... Я хочу залишити його собі і виховати, як охоронця, - промовила я, жахливо хвилюючись.

- Хільдо, ти геть здуріла?! Це ж породження Безодні! - Шоковано сказав Алекс, зиркнувши на мене так, наче я несповна розуму.

- І що тут такого страшного? Не всі породження Безодні злі...

- Хільдо, вони всі небезпечні! Здихайся цього нещастя негайно!  - Невдоволено промовив мій зведений брат.

- Стоп! Алексе, ми з тобою домовились. Я виконала твою вимогу, тепер справа за тобою... Чи ти настільки нікчемний, що не дотримуєшся домовленостей? 

- Хільдо, але ж це... Ну , чого ти не можеш бути, як всі дівчата і мати нормальні бажання? Ну чого в тебе в голові одні дурниці? - бідкався і психував мій зведений брат, зиркаючи то на мене, то на Томаса.

- Що поганого в бажанні мати магічного охоронця? Ну, будь ласочка, Алексе... Я буду сама за нього відповідати.

- Хільдо...

- Ти дотримаєшся свого слова? - Запитала я, перебиваючи Алекса.