5 Алекс Монгомері

Моє зведене, відьомське нещастя дивилося на мене великими, чесними очима і переминалось з ноги на ногу.

- Хільдо, не тягни дракона за хвіст. Кажи, що тобі від мене потрібно, - нетерпляче промовив я, склавши руки на грудях.

- Знаєш, Алексе, навіть коли ми з тобою інколи сварились і я називала тебе... Поганими словами, то насправді я так не думала, - промовила відьмочка, закусивши губу.

Я спіймав себе на тому, що стояв і витріщався на Хільду, а особливо на її губи, наче якийсь придурок.

Ні. Ну точно придурок! Хто ще стане так витріщатись на свою навіжену і зовсім безголову зведену сестру?

Тільки повний ідіот. Як на зло, ця бісова відьмочка була дуже вродливою і тендітною. 

Навіть попри її  низьке походження і жахливий характер, за Хільдою бігали цілі табуни залицяльників.

Поки що Хільда просто забирала подарунки, які їй дарували, а хлопців посилала до біса. 

Бо була надзвичайно скупою. Я вже давно підозрював про те, що всі думки в її білявій голові крутилися тільки довкола різних капостей і грошей.

- Цікаво, а як ти думала про мене насправді, Хільдо?  - Поцікавився я, посміхаючись.

- Я вважаю, що ти , Алексе, дуже добрий, щедрий, сильний, талановитий маг і ще й красунчик на додачу ... Йой! Я не думаю, що ти красунчик... Сама не знаю, чому таке ляпнула ... - Почала викручуватись Хільда, залившись зрадницьким  рум'янцем.

Я ледь стримався, щоб не розсміятись з неї.

- Хільдо, то ти вважаєш мене якимось страшком? - Запитав я, закусивши губу, щоб не розсміятись.

- Що? Ні, звісно, що ні ...

- То все ж таки я - красунчик? - Запитав я, піднявши брову.

- Щось типу цього ... Не те, щоб дуже красунчик, але і не страшко... Щось середнє, - відповіла Хільда, почервонівши ще більше.

Дідько! Я вперше бачив те, як моя зведена нахабна і самовпевнена сестра соромилась і червоніла.

Як це не дивно, але відьмочка виглядала надзвичайно мило.

- Добре,  що хоч не страшко... Хільдо, не гай ні свого, ні мого часу. Скажи, що ти від мене хочеш, а я тобі, як завжди,  відмовлю і ми порозходимось, наче в морі кораблі, - нетерпляче промовив я, дивлячись на свою зведену біду.

- А що мені треба зробити, щоб ти не відмовив мені? - Запитала дрібна капосниця, невинно кліпаючи віями.

На мить я задумався про те, щоб таке сказати, аби вона сама точно не стала б цього робити. І тут в мою світлу голову прийшла геніальна ідея.

- Поцілуй мене в щоку, - сказав я, хитро посміхаючись.

Чого - чого, а цього Хільда стовідсотково не стане робити. Ще й скандал влаштує.

Схоже, що відьмочка не відразу зрозуміла те, що з неї хочуть або не повірила власним вухам, почувши мою пропозицію, бо кілька секунд вона просто стояла, витріщаючись на мене.

- Алексе, ти хочеш, щоб я поцілувала тебе в щоку?! - Шоковано перепитала Хільда.

- Так, саме цього я і хочу, - підтвердив я. 

- Але ж я твоя сестра... - спробувала відкараскатись від мене Хільда.

- Цікаво, яким це боком ти мені сестра, Хільдо? У нас з тобою різні батьки і немає жожної краплі спільної крові. 

Я був впевнений в тому, що Хільда зараз вибухне від злості і такий скандал влаштує, що наші сусіди почують її крики, але цього не сталось.

Хільда підійшла  ближче до мене, схопила за барки, і притягнувши до себе, поцілувала в щоку.