3 Алекс Монгомері

Сьогодні була п'ятниця, а це означало, що на мене чекало виснажливе тренування на полігоні.

Спершу мій, безжальний і дуже суворий, наставник, Калеб, добряче мене поганяв.

Потім він влаштував поєдинок на мечах, а закінчилося все заняттям з бойової магії.

Додому я повернувся зовсім знесилений і виснажений. 

Прийнявши душ і перевдягнувшись, я спустився на перший поверх в їдальню, де за столом вже сиділа моя зведена сестра - відьма.

Хільда виглядала підозріло задоволеною і це відразу змусило мене насторожитись.

Побачивши мене, моя зведена біда посміхнулась своєю найчарівнішою посмішкою і я зрозумів, що вона точно щось задумала.

- Алексе, як пройшло твоє тренування? - мило поцікавилась ця капосна зараза, хлопаючи своїми довжелезними віями.

- Нормально, - неохоче відповів я, сідаючи за стіл.

- Алексе, я помітила, що ти любиш качку з апельсинами і попросила сьогодні її приготувати, - промовила відьма, посміхнувшись.

Драконячі кігті! Ця мала паскуда вже й до моєї улюбленої страви добралась.

Я був впевнений у тому, що Хільда точно щось до неї додала. 

Хоч я і любив качку з апельсинами, але сьогодні вирішив від неї відмовитись, бо не хотів постраждати.

Я їв і намагався навіть не дивитись вбік малої, хитрої паскуди, щоб зайвий раз не нервувати.

- Алексе, а на десерт у нас сьогодні буде твій улюблений пиріг з вишнями,  - радісно промовила Хільда.

Дідько! Тепер Хільда ще й до мого улюбленого десерту дісталась... 

Знаючи про її таланти в зіллєварінні, я не наважився їсти пиріг.

Я був стомлений і хотів швидше лягти відпочивати, тому вирішив уникати сварки із цією бісовою відьмою.

Швидко пообідавши, я встав з-за столу і вже зібрався піти, але не встиг.

- Алексе, ти виглядаєш стомленим... У мене є чудове відновлююче зілля, яке відразу поверне тобі сили та бадьорість. Якщо хочеш, я можу дати його тобі, - промовила Хільда, підійшовши ближче до мене.

Я ніяк не міг зрозуміти того, чого саме хотіла від мене ця біда блакитноока і це мене дуже дратувало.

- Хільдо, якого біса тобі від мене потрібно? Що ти знову задумала? - Роздратовано поцікавився я.

- Та нічого я не задумала... Просто хотіла бути хорошою зведеною сестрою і потурбуватись про тебе, - невинно відповіла Хільда, хлопаючи віями.

Ага... Так я і повірив цій підступній змії... За цей рік, що ми прожили разом я вже встиг добре її вивчити. 

- Ти за дурня мене маєш, Хільдо? - Сердито запитав я, підійнявши брову.

- Звісно, що ні... Я ж знаю про те, який ти розумний, талановитий, сильний і добрий, - видало це брехливе нещастя.

Знає вона... Про те, який я розумний... Вчора ж сама верещала, що більшого йолопа, ніж я, не знайти, якщо навіть постаратись.

І тут мене осінило. Схоже, що ця хитра пройда щось від мене хотіла, тому намагалась підлеститись.

Але що? Мені було дуже цікаво дізнатись про те, що Хільді було від мене потрібно.

- Хільдо, чого ти хочеш? - Поцікавився я, уважно дивлячись на відьму.

- Хіба я не можу просто попіклуватися про тебе, Алексе? Чому ти такий недовірливий і підозрілий? - Обурилася моя зведена біда.

- Хільдо, я надто добре тебе знаю, щоб в це повірити. Тому припини цей театр, - сказав я, спопеляючи відьму поглядом.