1 Алекс Монгомері

- Аааа! Рятуйте! Ці жахливі монстри хочуть мене зжерти!  - Верещала моя дівчина Лаура.

- Заспокойся... Це всього лише звичайні жаби. Нічого вони тобі не зроблять, Лауро, -  намагався я заспокоїти її.

- Ахаха! Яка ж ти дурепа, Лауро. Своїх сестер по розуму не впізнала!  - Реготала поруч моя паскудна зведена сестра.

- Це ти! Це все ти влаштувала! - Сердито заверещала Лаура, тицяючи пальцем у капосну відьму. 

- Я! І що? Ти сама винна, дурепа! Нічого було мене ображати, - Заявила Хільда, склавши руки на грудях.

Бісові жаби вже заполонили всю вітальню і почали голосно квакати. Від чого моя дівчина закричала ще голосніше.

- Хільдо! Припини все це негайно! І забери звідси цих клятих жаб!  - Розлючено промовив я, спопеляючи сердитим поглядом нахабну, безсовісну відьму.

- Алексе, якщо ти хочеш, щоб я це зробила, то заплати мені! - Нахабно заявила капосна  білява біда.

Спершу я хотів послати її до біса, але подумавши про те, що мені доведеться морочитись з цими клятими жабами, вирішив погодитися.

- Скільки ти хочеш, Хільдо? - Важко зітхнувши, запитав я, сверлячи поглядом свою зведену сестру, якщо, звісно, можна було так її назвати.

- П'ятдесят золотих! - Зухвало відповіла Хільда.

- Губу закатай, - промовив я, не стерпівши такого нахабства.

- Без проблем. Тоді сам тут з усім розбирайся, а я поїду в гості до подруги, - промовила відьма, знизавши плечима, і збираючись вийти з вітальні.

- Чекай! Я заплачу тобі, Хільдо! Тільки негайно прибери цих жаб, - промовив я, бо від вереску Лаури у мене вже почало закладати вуха.

- Домовилось, Алексе. Ти ж знаєш, що я в цьому професіонал, - сказала Хільда.

Моя зведена сестра прошепотіла якесь закляття і жаби відразу зникли.

Я видихнув з полегшенням, а Лаура нарешті перестала верещати.

Чи може бути щось гірше, ніж мачуха - відьма? Може! Це її капосна і нестерпна донька.

Вже цілий рік я жив, мов у пеклі. А все через те, що моєму батьку закортіло одружитись вдруге.

Я був би зовсім не проти цього, якби він обрав якусь підходящу аристократку нашого кола, а не безродну відьму.

Хоча, моя мачуха виявилась ще цілком нормальною і не створювала мені проблем на відміну від її пришелепкуватої доньки.
Це точно була моя персональна небесна кара.

Жодного дня не проходило, щоб ми з нею не погризлися, як собака з кішкою.

Ця блондиниста, блакитноока паскуда постійно займалась тим, що робила якісь капості, брехала і ще й примудрялась шантажувати мене, вимагаючи гроші. 

Такої нестерпної, паскудної, навіженої і жадібної дівчини я ще в житті не бачив.

Але мій наївний батько вірив у те, що Хільда - це мила дівчинка, яку всі несправедливо ображали через її походження і тому завжди її захищав.

От коли я встиг так нагрішити, щоб отримати таке жахливе покарання на свою бідолашну голову?

Жив собі спокійно і горя не знав... Так ні. Влаштував мені батько сюрприз.

- Алексе, а ця відьма теж буде навчатись разом з нами в академії магії? - неочікувано запитала Лаура.

- Боюсь, що так, - важко зітхнувши, відповів я.

- Але ж у нас в академії навчаються лише нащадки аристократів... А ця потвора безголова і близько біля аристократів не стояла.

- Виявилось, що Хільда - надзвичайно обдарована зіллєварка, тому для неї зробили виключення.

- Сподіваюсь, що її випруть з академії вже на другий день, бо такому непотребу, як ця відьма, там не місце, - промовила Лаура.

- Я теж дуже на це сподівався, бо не хотів ще й в академії бачити це нещастя.