Прихід у реальність. EP3

Розділ 10. Кінець.

Десь 3 тижні потому.

Останній запис у щоденнику.

Все, я так не можу! Я не витримую! Я розумію, що це психлікарня, але я походу в корпусі з найтяжчими! Найтяжчими!

Не тільки цим це все обмежується, ще лікарі! Вони так наче нас за людей не вважають! Я навіть не впевнений чи сьогодні давали нормальну, а не отруєну. Ще й ці пігулки дивні!

Здається Роберт, хай чорт би його побрав, казав, що тут обрив неподалеку є. Тож, спробую сьогодні туди пробратися.

Ще й приміщення! Воно... Воно максимально дивне й некомфортне, відчуття є таке, наче за мною тут постійно споглядають. Вітер змін, вітряні зміни у голові без думок та життя

Чи я все це видумав? Чи не було всього цього? В будь-якому разі ТЕ, ЩО ЗАДУМАНО БУДЕ ВИКОНАНО і КрАпКа.

Вечір того ж дня.

Я почекав поки всі вони підуть на вечірню зміну персоналу і тоді ж непомітно вибіг звідти.

Все, ура, Я ВІЛЬНИЙ! Але залишилась одна справа...

Не знаю точно, але десь 30 хвилин біготні нарешті привели мене до мальовничої кручі. Тремтять руки, а страху не має, так наче я завжди знав, що сюди прийду. „Ось і все, підбігає мій кінець, та врешті-решт я зустрінусь з нею. Світ, де я не знаю, що правда, гірше ніж я уявляв. Можливо, я був не готовий до змін, але вже те, що було не змінити.“ — це були його останні слова перед тим, як стрибнути звідти.

Post Mortem.

Лікарня.

-Гей, Роберте, мені здається, що хтось сьогодні відсутній, - сказала Кетрін, вечірня завідувачка відділення.

-Так, ви праві. Перевірте, будь ласка, 112 кімнату.

Вона пішла туди, та за кілька хвилин повернулась захеканою.

-Його... Його немає, він зник.

-Тобто він зник? Людина от так не може просто зникнути без сліду.

Кетрін відпочивши, відповідає.

-Зважаючи на його пригнічений та трохи бунтівний стан останніми днями, думаю він втік.

-Так, куди ж він міг втекти... — занервував він.

-На останніх терапіях він все говорив про якісь кручі.

-Відправляй пошукову команду, - твердо наказав Боб. — І скажи їм хай йдуть на захід.

-Але чому саме туди?

-Ти що, не пам’ятаєш, що там? Та, там же велетенський обрив!

-Добре, вже біжу.

2 години потому, кабінет Роберта.

-Кетрін, ну що там? Де Конагер?

-На жаль, він стрибнув.

-Що ж, поклич Генрі. А сама сьогодні можеш бути вільною

-Зараз покличу.

Підбіг Генрі.

-О, ти тут нарешті.

-А що таке?

-Слухай, довго пояснювати, це дуже терміново, можеш зробити так, ніби Білл Конагер, тут взагалі не був. — нервово попрохав Роберт.

-Це буде важко... Думаю я впораюсь.

-Якщо що візьми в помічники когось собі.

-А ще перед тим, як підеш, поклич відповідального за безпеку. Хоча, ні, просто скажи, що я попросив передати, щоб він оголосив повну перевірку наступними днями.

-Добре.

Слова автора.

Дякую за те, що витратили впусту свій час на прочитання цього.

З повагою, ваш Голос у Тексті.