Коли все пішло не так. EP3

Розділ 6. Червоні Очі

20.07.1969 або ж тиждень потому.

Останніми днями мене наче переслідує якась... Якась примара або що. Вона постійно десь далеко, але так щоб можна було побачити її. Виглядає, як людина повністю чорна, аж настільки, що аж об’єм важко побачити. А ще очі, вони безумно червоного кольору.

Ця людина з’являється буквально всюди, далеко у вікнах, у фотографіях в газетах, за столиком, розмовляючи з кимось.

З хорошого, якось повертаючись з дому Діани, я зустрів старого друга, з яким жив в одній кімнаті, коли вчився у коледжі. Він сказав, що кілька днів тому під його будинком обвалилась земля, тому йому ніде жити, тож я запропонував якийсь час побути у мене.

Тож одягаючись, щоб піти до підвалу, намацав у піджаку якусь візитку.

„ ПРИВАТНА КЛІНІКА ДОКТОРА РОБЕРТА.

З вами почались відбуватись дивні речі чи ви помітили що хтось з вашого оточення став поводитись не так, дзвоніть нам.

635-436-12436

635-591-3456“

-Гей! Едді, подивись, що я знайшов!

Підійшовши, він подивився у візитівку і сказав:

-Тут же ж виділені три шістки і 13! Може подзвонимо за виділеними цифрами?, - жартома запропонував Ед.

-Може якось пізніше.

А сам подумав, що за маячня і викинув той папірець.

Одягнувшись, я пішов до будинку Діани, а Едді на роботу. Йдучи, я знов побачив ту людину, вона сиділа на балконі, розмовляючи з якимось чоловіком. „Чорт, як же вони її не помічають?!“ — подумав я.

Моя квартира. Вечір.

Докурюючи сигарету, я заходжу до під’їзду, згодом у квартиру. Я невимовно втомлений, це все забирає аж занадто багато сил...

-О, привіт, Едді!

-Привіт, - привітався він, готуючи щось.

-Що готуєш?

-Вечерю.

-Воно то зрозуміло, а що саме?

-Яєчню.

-Добре, давно її не їв, - сказав я, знімаючи пальто.

-А пам’ятаєш цифри на буклетику?

-Ем... Ні.

-А я їх навіть записав! Ти ж розумієш до чого я клоню?

-Ой, ні, тільки не зараз же!

-Ну, звичайно, що не зараз, як поїмо.

Він приготував страву. Ми поїли і все ж таки Едді настояв на дзвінку.

-Ти думаєш спрацює? Це ж навіть не номер, а просто набір випадкових цифр!

-Не хвилюйся ти так! В гіршому випадку просто нічого не станеться.

Далі він же набрав номер, пішли гудки.

-Ось, бачиш, навіть номер робочий, - сказав Ед.

-Бачу.

Гудки йшли ще кілька хвилин, обірвавшись на якийсь шум.

-Навіть хтось відповів!

-Цить! — запанікував чогось я

-Добре, - шепотом відповів Ед.

-Ва-а-а-але-е-ента-айн, - сказав хтось або щось дуже хриплим голосом майже мертвим.

Я ввесь у поту різко встаю з ліжка. „Сон... Це був всього на всього паршивий сон!“, - подумав я з полегшенням.

Ранок.

Вставши з ліжка, йду на кухню. Все було б нормально, якби не одна річ — пательня. Ну, пательня собі і пательня, до чого тут причепитись. Але ця сковорода та сама що й уві сні, ще й залишки яйця є. „Ні, це просто збіг, я був втомлений от воно й перемішалось“, - втішував я себе.

-Гей, Ед, ти йдеш?

-Йду, - крикнув з сусідньої кімнати Едді.

Він прийшов.

-Ну, що там? Що хотів?

-Та, хотів запитати чи ми не дзвонили вчора нікуди.

-Наче, ні... — здивувався від питання він.

-А яєчня? Ти ж її вчора готував.

-Яка ще яєчня? Це жарт якийсь чи що? Як я міг її готувати, якщо прийшов пізніше тебе!

-Я... я... Мені треба перепочити.

Серце вискакувало з грудей, ноги косило, а шкіра стала як в мерця.

-Слухай, може сьогодні зробиш перерву, такий собі день для тільки себе?

-Може...

-Ну, добре, відпочивай, а я пішов, - сказав Ед, поплескавши мене по плечу.

Що ж, я один. Піду мабуть, що включу радіо й стану собі лежати.

-...І тепер до прогнозу погоди. Початок дня буде безхмарним і теплим, а вже ближче до вечора очікується дощ...

„Ну, тут одні новини. Переключу на щось цікавіше“, - подумав я.

-...А тепер британський гурт „The Beatles“ з піснею „Back in the USSR“...

Отак день плив година за годиною, аж поки я не почув.

-прямо позаду тебе, - щось дуже тихо сказало це.

Обернувшись, помітив що у вікні знову та постать, але цього разу вона дивилась на мене, ніби свердлила своїм поглядом.

„А це вже моторошно“, - подумав я, і не придумавши нічого краще став її змальовувати.

Вечір.

Чую, як двері відчиняються.

-Я вдома, - трохи втомлено сказав Едді.

Я підійшов до входу.

-Привіт.

-Привіт, що ти? Як відпочив?

-Та, нормально.

Ми зайшли у спальню.

-Йо! Це ти намалював? — запитав Ед побачивши якийсь папірець

-Що саме?

Едді мені показав папір з якимось дивним зображенням.

-Ну, ось цей малюнок.

-Та, наче ні.

-А хто, як не ти?! Ти ж тут увесь день просидів!

-Так, давай просто викинемо це і забудемо, - безнадійно запропонував я.

-Давай.