Коли все пішло не так

Розділ 4. Дивні Секрети

За день до смерті дівчини.

Здавалось би ранок, але який він чудовий, коли це ще й твій день народження. Поки вона не прокинулася я швиденько збігав на кухню, щоби зробити нам каву. На столі лежав пакунок-листівка, сильно здивувавшись, відкрив його, прочитавши записку що у ньому була: „Дорогий Білле, від щирого серця дарую цей портсигар тобі — найкращому чоловікові. Знаючи, що ти це прочитаєш раніше ніж я прокинусь, бажаю всього найкращого.

Твоя Діана“

„Передбачливо, - подумав я, - треба буде їй подякувати“, - йду у спальню з горнятами кави.

-Добрий ранок!

-Добрий, дурнику, сьогодні ж твій день народження! — сказала вона. — Я мала б це зробити!

-Нічого, принесеш наступного разу, - сказав я усміхнено.

-Ой ну! Я так хотіла тебе здивувати!

-Здивуєш, якщо поснідаємо разом.

-Ну добре, милий.

Ми поснідали та згодом пішли на прогулянку. І все було тоді майже ідеально. Коли вже звечоріло ми пішли додому. Поки я готував вечерю, вона сиділа собі тихо,читаючи книгу, але якось занадто довго... „Мабуть захопило читання“, - подумав я покликавши її до столу.

Наш час, будинок дівчини.

Розслідування вирішив розпочати з місця де все почалось. Приїхавши туди, відразу ж пішов перевіряти нашу (її) кімнату. Хвилин з 20 все ретельно обшукував, перевіряв, роздивлявся і все ж знайшов. Виявляється, тут був потаємний підвал, у якому була неначе особиста кімната дівчини. Там я знайшов вирвані частини щоденника, нові послання і зачіпки. Так, без Валентайна трохи туго, але тримаюсь.

Покликав Генрі. Сказав, що скоро під’їде, знаючи його „скоро“, почав трохи самостійно розбиратись з підвалом. Мило було те, що вона поставила наше фото у рамку на стіл з її записами. Я вийшов з підвалу.

Генрі приїхав. Стукіт у двері і я відчиняю йому.

-Привіт, - привітався він.

-Привіт.

-Слухай, а тобі не здається, що ти кудись занадто далеко йдеш? Все ж таки... Справі то більше пів року... — Хотів зупинити мене Генрі.

-Та ти шо?! Я тут таке знайшов!

-Ну! Що?

-Таємний підвал прямо у її кімнаті!

-Показуй!

І ось ми пішли у кімнату Діани(тимчасово). Пройшло десь з хвилин 40 та не знайшли укриття.

-Слухай, вона досить давно померла, ти шукаєш її підвал. І що? І не знаходиш. Чого ж ти мене кликав тоді? Будь хоч трохи більш мужнім, відпусти її! — розлютився Генрі.

-Я тебе запевняю він був тут!

-Знаєш, я все можу зрозуміти. Кохання всього твого життя і ти його втратив. Не хочу тебе розчаровувати, але я не буду в цьому брати участь, - заявив він і пішов.

Я знову один. Увійшовши в укриття, став шукати, збирати все корисне для розслідування.

Мій дім, ранній вечір.

Зібрав ще кілька нових записів, чернеток, послань і новий старий щоденник. Один з них мене навіть трохи тривожить. „Зломлена, очікуючи шанс, щоб знов відчути себе живою. Він якийсь дивний стомлений сьогодні. Поводився різко, холодно нормально начебто. Останніми днями він дуже змінився, став не схожим на себе жвавий, аж занадто...“ — і там далі щось ще було... Та якось не хочу про це казати. Недавно я помітив, що деякі сторінки просто не відкривались і це якось дивно, чи не так..? Ще дивніше, що попередній щоденник недописаний, як і цей. Дивно? А можливо вона забула його чи що. Можливо...

СОН

Вона поруч зі мною, тут у нашому домі. Нам добре, ми знову разом.

-Ти не винен, в цьому нема твоєї провини...

-Так... - чогось розчулився я.

-Йди-но зі мною, там точно буде краще, - вона погладжувала мене по руці, так ніжно...

Я трохи повагався.

-Ні

-Чого?, - запитала вона мене.

Вона збільшувалась з кожним її „чого?“, і воно ставало все гучніше.

-Я пообіцяв тобі! - ледь не кричав я зі слізьми на очах.

Все зникло. Тільки гнітюча темінь залишилась. Страшно. І тут із темряви доносяться звуки машин все гучніше і гучніше, але їх перериває дещо інше.

Квартира. Стукіт у двері. Я відчиняю.

-Ви забули дещо...

-А що?

-Те що вам поки не дано збагнути і ви не зрозумієте, але ось воно, тримайте.

Я взяв це.

-Дякую?

Голос з пітьми. ГУБИТЬ ЦЕ... ПОГУБИТЬ ЦЕ... ПОГУБИТЬ ЦЕ ТЕБЕ... тебе... тебе... тебе...

ЗДАВАЙСЯ НЕ... ЗДАВАЙСЯ... НЕ ЗДАВАЙСЯ... не здавайся... здавайся... давайся...

Інший голос. Знаєш, я єдине що в тобі залишилось. Чудова робота! (ні). Так майстерно руйнувати все адекватне, що в тобі є можеш тільки ти.

-БРЕХНЯ ЦЕ! ТИ ХОЧ ЗНАЄШ ЩО Я ЗРОБИВ, ЩОБ ВІДНАЙТИ ЇЇ ЗНОВУ...

Не бреши собі, не плач і скоро ти будеш у кращому місці.