Глава 8

КРІС

Кріс схопив Ксюшу за руку і потягнув в коридор.

- Пусти, придурок! Мені боляче! - закричала вона вириваючись.

- Значить так! - холодно заявив музикант зупинившись біля вхідних дверей. – Не смій мені погрожувати! Сама в результаті і постраждаєш!

- Я тебе не боюся! - закричала розлючено дівчина  при цьому взуваючи туфлі. - Ти заплатиш за те, що так жорстоко зі мною повівся!

- Ну що ж. - хмикнув Кріс відкриваючи вхідні двері. - Це твій вибір!

Ксюша на останок зміряла музиканта просто таки льодяним поглядом і пішла геть з гордо піднятою головою.

Сам Кріс вирішив не сприймати слова Ксюхи всерйоз, для нього вона точно жодної небезпеки не представляла.

Тому домовившись з Січем про зустріч, музикант поїхав в клуб, для того щоб розвіятись і знайти собі подругу на ніч.

Наступного ранку Кріса розбудив настирний дзвінок телефону. Вибравшись з обіймів дівчини, яку вчора підчепив в клубі, хлопець вийшов на балкон.

- Тобі чого не спиться, придурок? - хрипло після сну прошепотів Кріс.

- Блін,друг! Допомога твоя потрібна! -занив в слухавку Зак.

- Що треба? - зітхнув Кріс, розуміючи що виспатися не вдасться.

- Я на твою флешку закинув свій курсач, ну.. роботу курсову. - пояснив Зак. - Можеш закинути мені її в універ? Реально питання життя і смерті!

- Окей! - буркнув незадоволено Кріс і пішов одягатися.

Красива блондинка все ще спала і хлопець не став її будити. Лише залишив на тумбі кілька сотень гривень і кинувши прощальний погляд на подругу, ім’я якої так і не встиг запам’ятати, вийшов з номеру.

Вийшовши з готелю Кріс прикурив сигарету і за стрибнувши в свою машинку помчав в бік універу де навчався Зак. Зупинившись на вільному місці хлопець натягнув кепку і окуляри. В такому людяному місці Кріса могли запросто впізнати, а він цього аж ніяк не хотів.

Знайшовши Зака,  хлопець віддав йому флешку і вже зібрався покинути універ, та дещо змусило його зацікавлено завмерти. Або краще сказати « дехто »!

Його недавня знайома Злата виривалася з захвату якогось білобрисого мудака. Кріс не міг собі пояснити чому вирішив вступитися за цю дівчину, а тоді ще й битися поліз. В себе Кріс прийшов лише тоді коли Злата тягнула його за собою на буксирі до білої Ауді. Машинка ця досить дорога, отже ця дівчина не така і проста.

Коли Злата обробляла його рани Кріс не міг відвести від неї погляду. Дивне відчуття в той момент з’явилося в середині і хлопець сам не міг розібратися, що таке це було. Ця дівчина так мило червоніла від його прямолінійності і це приносило хлопцеві дивне задоволення. Він ніколи не любив ось таких дівчат, які соромляться навіть слово сказати. Крісу подобалися впевнені в собі і які знають чого хочуть.

Та Злата взагалі розривала на шматки усі його шаблони. Вона могла одночасно мило червоніти, а вже за мить перетворитися на дику кішку, яку краще не злити. Гримуча суміш яку так сильно хочеться спробувати!

І він не втримався! Просто обняв її і поцілував. Та справжнє потрясіння його чекало тоді, коли Злата не відштовхнула, а відповіла на поцілунок. Це було так круто, що Крісу здалося наче він зараз десь на небі серед хмар. Ну він же все - таки творча натура! Одразу ж захотілося взяти листок паперу і записати свої відчуття. Ця дівчина просто розривала його мозок і він лише вкотре переконався, що вона особлива.

ЗЛАТА

- Оце було круто! - не могла заспокоїтися Ірка. - А Кріс то хлопець не промах! Он як заступився за бідну дівчину!

Ми сиділи в їдальні так як на пару йти було уже пізно. Та я краще б на парі сиділа ніж впродовж цілої години слухати який Кріс класний.

- Злата, ти чого зависла? - стукнула мене ліктем в бік подруга. - Мрієш про свого рятівника?

- Ір, це вийшло випадково. - відповіла і сама не повірила своїм словам.

- Ага, уже втретє ви зустрічаєтеся зовсім випадково. - хмикнула подруга. - А мені на такі випадковості щось зовсім не везе.

- І слава Богу! - швидко відповіла. - І мені б так!

Ірка хотіла обуритися на мою відповідь, але якраз продзвенів дзвінок і їдальня почала наповнюватися голодними студентами.

Всі наступні пари пройшли на диво спокійно. Марк більше не з’являвся і це мене неабияк мене тішило. Уже ввечері коли я сиділа перед екраном ноутбука у мене задзвонив телефон.

- Слухаю! - навіть не глянувши на екран відповіла.

- Привіт, доню! - почувся в слухавці злий голос мами. - Як життя?

- Ем.. - єдине що змогла відповісти. В голову одразу ж полізли різні думки, і я ніяк не могла зрозуміти,  коли встигла проштрафитися. - Нормально. А що сталося?

- Я думала, це ти мені поясниш,  що сталося. - розізлилася не на жарт мама.

- Не розумію про що ти. - і це була правда.

- Отже, не розумієш! - хмикнула мама. - Чому я лише сьогодні дізналася, що ти розірвала стосунки з Марком? А ще натравила на нього якогось хулігана в університеті!

- Ем.. - і тут я знову зависла. - Це що жарт такий?

- По твоєму мені смішно? - закричала в слухавку мама, та так голосно що мені довелося відставити телефон в сторону щоб не оглухнути.

- Мам, хто тобі цю фігню наплів? - я теж почала злитися.

- То це не правда? - мама одразу притихла. - Мені мама Марка подзвонила. Сказала, що хлопець переживає. Хотів з тобою помиритися, в універ прийшов. А там його побили.

- Цей придурок заслужив! - сердито вигукнула і навіть Кріса почала поважати. Все - таки добре він зробив,  що з’їздив цьому маминому синочку по морді.

- Ти про що говориш? - ахнула мама. - Я тебе не впізнаю!

- Мам.. - втомлено прошепотіла.  - Ти віриш йому чи мені?

В телефоні стало тихо і я зрозуміла, що мама задумалася.