Глава 63

– Ні! Але ж, я не зможу бути з тобою, твоєю…  

– Чш-ш-ш, просто помовчи, будь ласка, та послухай: я не  втручатимусь у твоє життя, не лізтиму до тебе зі своєю любов'ю. Я просто кохатиму тебе тихо, на відстані, мовчки й пригадуватиму ці дні – щасливі дні поруч з тобою і той майже невинний поцілунок у моїй спальні, на який ти не відразу, але все ж таки відповіла з пристрастю, а це значить, що я тобі не зовсім байдужий. Принаймі це тішить.  Дозволь мені хоча б це.

– Божечки, Алане, не край мені серце і не ятри душу такими словами. Звичайно ж ти мені не байдужий, ти подобаєшся мені, бо ти неймовірно привабливий харизматичний чоловік, і це правда, я тобі вже казала. Просто не тьохнуло всередині так, як з Олексієм. Я його відразу, з першого погляду покохала, розумієш? А ти мені дорогий, але по-іншому, як друг, найкращий, найрідніший для мене, але друг. Якщо ти погодишся на дружбу, то я тільки буду рада, – нарешті я це остаточно прийняла для себе. Буду дружити з Аланом на відстані.

– Я змушений погодитись, бо іншого вибору ти мені не залишила, це вибір без вибору. Добре хоч так. Принаймі ти мене не послала кудись подалі, далеко, не відштовхнула. У мене буде можливість хоча б раз у рік, на твій день народження, зателефонувати й прислати тобі квіти? Ти дозволиш? І привітання на Новий рік? Можна? Будь ласка!

– Привітання можна, якщо захочеш, інколи можеш подзвонити, якщо буде потреба, геть кепсько, а от квіти, будь ласка, ні! Я не хочу про тебе розповідати Олексію, то мій коханий, бо він шалено ревнивий. І хоч він мені наче як довіряє, але все одно якщо, не дай боже, десь глибоко в його душі поселиться хоч найменший сумнів, то це катастрофа, бо ймовірність, що він, без доказів, поділиться своїми сумнівами зі мною, щоб з'ясувати правду – невелика. Скоріш за все він мені нічого не викаже, але зсередини себе точно згризе тими сумнівами, замучить. А я навіть не знатиму про це. Ось так. Я добре знаю його власницький норовливий характер. 

– Добре, домовились, буде без квітів. Шкода звичайно, але пам'ятай, що в душі я таки їх тобі посилаю: всі червоні троянди і їх дуже й дуже багато! Значить привітання та дзвінки інколи… Хоч щось, малесенька частинка того, що я міг та хотів би зробити для коханої жінки. І за це дякую! О, боже, як сумно. Я можу стільки всього в цьому світі, але тут я такий безсилий… Кохання моє, пам'ятай, якщо ти тільки захочеш, і коли ти захочеш – я твій, до останку. Я не наполягаю і навіть не прошу ні про що, просто хочу, аби ти це знала. Думаю це чесно з мого боку, ти маєш це знати. Ось і все, що я хотів сьогодні на прощання тобі сказати!

– Я почула тебе, Аполлоне, мій друже. Дякую за відвертість та  щирість. Я рада, що ми порозумілися. Я точно ніколи не забуду тебе, а ці дні остаточно закарбувалися в пам'яті, бо ти став частинкою моєї душі. Я проситиму небеса, щоб послали тобі ще одне, але вже взаємне й ще сильніше кохання, бо ти, як ніхто заслуговуєш на це. І знаєш, мені зараз хочеться відступити від правил. Я розумію, що це геть неправильно, навіть неприпустимо. Пробач, але мені дуже хочеться хоч якось віддячитись тобі. І чомусь хочеться зробити це легким дружнім поцілунком, якщо ти, звичайно,  не проти, – Аполлон тільки киває, а я ледь торкаюся його губ і завмираю, й в ту ж хвилину його рот обережно накриває мої губи, а я незрозуміло чому відповідаю. На якусь мить ми відпливаємо у нірвану, і вже майже захлинаючись від браку повітря, так само спонтанно, вимушено повертаємося до реальності. Алан знову стає стриманим, зібраним, вольовим та сильним чоловіком, який вміє контролювати свої емоції та свої почуття. 

Ну і що це було, Соломіє? Ти взагалі себе розумієш? Навіщо? Повторила ще раз це божевілля і що тепер? Неймовірний поцілунок, дах зносить, і паморочиться голова, відпливає, та все-таки з Олексієм ці відчуття якщо не яскравіші, то точно глибші. Таки він моя половинка, тепер – безсумнівно. А Алан-Аполлон, цей карколомний зеленоокий чи то диявол, чи то бог – друг, звичайно, якщо захоче. Він безсумнівно бомбезно цілується, я це зрозуміла вже на першій секунді ще першого разу, а зараз переконалась навіщось, хоч це й так було ясно. Не сумніваюсь, що в усьому іншому він ас, один з найкращих, але мені потрібно, щоб співала душа, емоції зашкалювали, а це зі мною робить тільки один чоловік, мій коханий Олексій. І причина тільки одна – люблю я його! З такими думками я прощаюся з моїм зеленооким дияволом… Аполлон цілує мої руки зі сльозами на очах, обіймає мене до хрускоту кісток, цілує в скроню, а я забуваю навіть дихати від хвилювання й нестримного бажання поцілувати мого зеленоокого спокусника-диявола на прощання, але не можна, табу. Нарешті Алан таки не стримується і краде у мене ще один поцілунок пристрасний, справжній, дорослий на який я відповідаю відразу без вагань. Обоє завмираємо від взаємної насолоди. 

– Я кохаю тебе безмежно, Солю, чуєш?

– Чую, Алане!

– Можна, я буду тобі писати? 

– Пиши, якщо тобі так буде легше…

– А ти? Ти будеш мені писати хоч інколи? Будь ласка!

– Буду, Алане, але не часто, зрозумій мене і пробач, якщо зможеш…

                                                           *****

Реєстрація вже позаду, валізи здані… Оголошують посадку на літак. Аполлон цілує мої руки, не відриваючи погляду від моїх очей і відпускає з болем в очах. Це так нестерпно. Серце крається на шматки. Я ще кілька кроків задкую, не маючи сил відірвати погляду від його зелених магічних очей, Алан же стоїть нерухомо. Я тільки чую навздогін своїм крокам слова, що долітають до мене з неймовірно манливих вуст Аполлона: