Глава 61

На прощання Алан влаштовує мені вишуканий обід зі страв високої  кухні в залі з каміном, від якого навіть Пенелопа, яку взагалі неможливо нічим подивувати, бо вона у свої 28 на пару з братом сколесила уже пів світу, цього разу майже пищала від захвату. Смаколики сонячної прованської кухні вразили не тільки Пенні, а й всіх присутніх. А на завершення нам подали «дипломатичний» сувенір – м'ятний чай, приготований кухарем Аполлона за особливим мавританським рецептом. Чогось подібного у своєму житті я ще не смакувала. І в тому весь Алан – уміє покорити та заворожити в усьому, якщо захоче. А цього разу, судячи з усього, у ньому аж палахкотіло таке бажання.  

А зараз, як і обіцяв, Алан відвозить мене до готелю. Всю дорогу він мовчазний та засмучений. Сьогодні навіть звичних перегонів на трасі з Дімітріосом не влаштовували, і причину я знаю… Тиша, що панує в салоні автомобіля розбавлена лиш легкою чарівною мелодією з аудіопрогравача. Це моя улюблена пісня «Мрієшся». Алан і це запам'ятав. Ми з моїм зеленооким засмученим дияволом ведемо розмову без слів, поглядами, і нам цього достатньо аби зрозуміти найголовніше – розставатися нам не хочеться, і це усвідомлення найскладніше.

Аполлон зосереджений на мені та на дорозі. Все решта для нього геть не існує. Він просто поїдає мене очима з ніжним поглядом закоханого до нестями чоловіка у стані відчаю. А я лише чемно сиджу, кліпаючи очима та думаю про те, як нам вдасться пережити розлуку. За цей тиждень я вже так прикипіла всім серцем до Алана, і пояснення цьому не маю, бо серце моє не вільне, кохаю я іншого, Олексія.  Але чи завжди ми знаходимо пояснення тому, що стається з нами, чи як чинимо? Дуже часто виявляється, що ми безсилі щось змінити, бо сценарій нашого життя вже написаний і спускається нам звідкись згори, як інструкція до виконання, де ми можемо змінювати лиш окремі, поодинокі елементи, але не завжди ті, які б хотілося. Добре було б хоч через роки втямити, що та чому тоді, в минулому, насправді сталось зі мною, та як це вплинуло на мене надалі. Однак мудрі думки заднім числом не працюють...  

Після такої, майже годинної, подорожі автомобіль звично плавно заїжджає на паркування. Аполлон глушить мотор, відкидається на спинку сидіння, спиною втискається в неї й, опускаючи руки, завмирає на якусь мить. А я мовчки спостерігаю, усвідомлюючи, що це тільки початок агонії й тортур відчаєм перед завтрашнім розставанням, біль та розпач в його душі. І мені стає моторошно.

Тиша в салоні автомобіля така, що чутно коливання повітря й наші серцебиття.  Ох, Алане! Розумію, що ту напругу треба зняти негайно, витягнути Аполлона з його мушлі, в якій він затиснутий болем, на розмову, тому розриваю цю небезпечну зрадливу тишу питанням:

– Алане, а які у нас подальші плани?

Аполлон реагує не відразу. Ця мить для мене, як вічність. Нестерпно бачити його таким понурим, безрадісним, мовчазним, в глибокій задумі в собі. Досі я не знала такого Алана, і мені стає трохи лячно. Замислююсь, чому саме так склалися пазли, що наша з ним зустріч знівечила його безтурботне та безжурне життя. І хоч усвідомлюю, що Аполлон сильний, зрілий, вольовий чоловік, тому вірю, що ця ситуація не зламає його, але рана на серці та біль і порожнеча в душі залишиться. Сподіваюся, що ненадовго.

Алан нарешті повертається обличчям до мене:

– Солю, ти щось питала?

– Так, Алане, я питала у тебе які в нас подальші плани? – кажу, пильно вдивляючись в його такі сумні, зажурені очі. Алан геть не схожий на себе в цю мить.

– Вибач, я задумався, – шумно протягує. – Планів  у мене на тебе багато… було, але ти їдеш… І хоч у нас залишилося дуже мало часу, щоб побути разом, але все ж маю лишатись прагматичним. У тебе залишилась ціла купа невикористаних SPA процедур за програмою «все включено», я не забув. Я поверну тобі кошти, а від себе сьогодні хочу подарувати кілька найкращих, на вибір, щоб ти відчула весь комфорт відпочинку на моєму курорті, оцінила й щоразу приїздила сюди відпочивати. Чого ти так дивишся на мене? Так, я хитрий. Хочу прив'язати тебе до свого курорту. Хоч так час від часу зможу впевнено бачитися з тобою, якщо по-іншому не виходить. 

Я відчуваю весь біль та сарказм в голосі Алана, які він ретельно старається приховати, але за цей тиждень я вже навчилася його відчувати, тому вловила ці нотки в інтонації.

– Алане, я дуже вдячна тобі за турботу. Повір, мені неабияк приємно, і я не буду викаблучуватися. Я прийму всі твої подарунки SPA процедур, бо знаю, який ти наполегливий і відчуваю, що турбота про мене приносить тобі радість та задоволення, але одне прошу: не смій навіть заїкатись про гроші. За цей тиждень я отримала від тебе  набагато більше, ніж входило в мій пакет послуг, тому, будь ласка, давай просто забудемо про гроші, гаразд?

– Я не згоден, Солю! Я забезпечений самодостатній чоловік, тому можу дозволити собі побалувати кохану жінку, а ось брати з неї гроші я не готовий, ніколи й нізащо, ні! Такої думки я навіть не припускаю. 

– Алане, зрозумій мене правильно, будь ласка. Я також самодостатня жінка й можу дозволити собі купити путівку навіть в таке круте місце, як твій курорт. Тому давай просто упустимо фінансову сторону, забудемо про гроші. Нехай все зостається, як є. Шкода витрачати час, який ще залишився у нас, аби побути разом, на цю безглузду полеміку. Прошу тебе, –  вперто настоюю на своєму.  Мені геть незручно брати від нього гроші. – А ту казку, яку ти мені влаштував під час відпустки, неможливо оцінити в грошовому еквіваленті. Дуже дякую тобі за все, що ти для мене робив цими днями. Ти справжній неперевершений чарівник.